підсміюватися

Приклад 1:
— але добре було їй підсміюватися, коли Мирося їй не з’являлася, а вже й поготів не простягувала назустріч букета з морожених заінеїних пстругів, від яких у нього, Журавського, кригою бралася середина так, як колись від появи мертвого Ілька Федорука, його, Журавського, найліпшого приятеля, що поліг у Монте-Кассіно, б’ючися проти німців в армії Андерса під наличкою поляка, під якою, крім Стецька Лужного та його самого, Журавського, ходило ще чимало українців, що з різних причин: з ідеалізму, дурної голови, аби вижити чи з надмірної відваги, як Федорук, котрому нікуди було подіти молодечого запалу, а в армії Андерса нагодилася добра нагода понюхати пороху, що, грішним ділом, тоді приваблювала і його, Журавського, тим більше, що він, як і Лужний, народився на території, яка формально належала до Польщі, – на довший чи коротший час, а дехто, заради вигідніших коньюнктурних можливостей і назавжди, поробилися поляками, — доля бездержавних українців, що століттями щедро гинули за чужі прапори, ідеї, суспільства й держави, замість, як інші, ощадніші й себелюбніші народи, будувати свою власну, як це перегодя в шпиталі, видужуючи від поранень у Монте-Кассіно, доходили спільного висновку, звісно, не без деякого впливу Григора Волобуцького, Отецько Лужний і він, Журавський, згадуючи Ілька. який тривалий час не давав йому, Журавському, промитої води, майже щоночі з’являючися, спочатку лише в кошмарних снах, а тоді й вочевидь, хоча він, Журавський, за першої ж нагоди за посередництва Волобуцького, що ретельно заопікувався ними, замовив у незнайомого священика в Італії і трохи перегодя в Німеччині, ну а згодом, певна річ, і в Америці, де він, Журавський, остаточно зупинився, відправу за упокій Ількової душі, яка, імовірно, щось зовсім конкретного від^нього, Журавського, жадала, чого він однак не розумів, своєю довготривалою нетямущістю дратуючи покійника, котрий дедалі визивніше поводився, проявляючи до свого давнього приятеля щоразу відвертішу ворожість, внаслідок якої на нього, Журавського, то впала була на Бродвеї театральна вивіска «Моя чарівна леді», що мало не переставила його, Журавського, на той світ, то ледве він вийшов зі шпиталю, на нього посипався дах, черепиця якого збила б його на товченю, якби він не сахнувся набік, то раптом на 42-ій вулиці його мало не переїхало таксі, в котрому (і це, звісно, переповнило вінця його терпцю) він, Журавський, угледів за кермом покійного Ілька, що, очевидна річ, лише пришвидшило перетворення несміливої підозри на цілковиту певність, а саме: в мертве Ількове тіло, не інакше як вселився злий дух, бож виключена річ, аби Ілько, з яким він, Журавський, приятелював, діливши з ним справді останню пусту хліба, померши, тепер за всяку ціну затявся позбавити його життя?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”