Словник Української
1. Той, хто гавкає (про собаку або іншу тварину).
2. Рід птахів родини мухоловкових, поширених у Південній Азії та Австралазії, що мають характерний гучний голос, схожий на гавкіт.
3. Розм. Про людину, яка багато, голосно або різко розмовляє, лається; базікало, пащек.
1. Традиційний десерт-напій української кухні, що готується з жовтків курячих яєць, збитих із цукром, часто з додаванням рому, вина, молока або меду.
2. Солодка суміш із збитих жовтків із цукром, що використовувалася в народній медицині як засіб від кашлю або для підкріплення.
3. Переносно: солодкі, пусті або незрозумілі слова, пустопорожні обіцянки, “медові” промови (зазвичай із відтінком іронії або несхвалення).
Евапоратор — пристрій для випаровування рідини, зокрема води, шляхом її розпилення у повітряному потоці з метою зволоження або охолодження повітря.
Евапоратор — теплообмінний апарат у холодильній машині, в якому рідкий холодоагент випаровується, відбираючи тепло від охолоджуваного середовища.
1. (про собак) Взаємно, одна на одну гавкати; перебувати у стані взаємного гавкання.
2. (переносно, розмовне, про людей) Сваритися, лаятися, обмінюватися різкими, образливими словами.
1. Видавати гавкання, характерні для собак короткі, уривчасті звуки.
2. Перен., розм. Грубо, різко або злісно кричати на когось, лаятися.
3. Перен., розм. Несамовито, безперервно й голосно кашляти.
1. (в антропології) звичай або правило одружуватися поза своєю соціальною групою, наприклад, поза своїм кланом, племенем або соціальним класом.
2. (в біології) схрещування особин, що не є близькими родичами в межах виду; аутбридинг.
Ґумуватися — (діал.) збиратися, накопичуватися, скупчуватися (переважно про хмари, туман).
Евантостробіл — палеоботанічний термін для позначення реконструйованого роду викопних голонасінних рослин, споріднених із сучасними гінкговими, що існували у мезозойську еру; характерною ознакою є особлива будова шишки (стробіла).
1. Дія за значенням дієслова «гавкати»; видавання гавкучих звуків (переважно про собак).
2. Переносно: груба, різка, часто безпідставна критика або лаянка; лайливі вигуки.
Ґокенін — у середньовічній Японії (період Камакура) прямий васал сьоґуна, який отримував земельні володіння (сьоен) за військову службу та особисту присягу вірності, на відміну від непрямих васалів, що служили через посередників.
Ґокенін — представник привілейованого військового-землевласницького стану самураїв, що перебував на прямій службі у сьоґунському уряді (бакуфу) та мав право на особистий аудієнт у сьоґуна.