Дисхезія — порушення функції товстої кишки, що характеризується утрудненим або неповним випорожненням через зниження чутливості рецепторів прямої кишки або розладом координації м’язів тазового дна.

1. Порушення нормальної функції органу, системи організмів або соціальної інституції.

2. У соціології та психології — негативний, деструктивний наслідок якого-небудь явища, процесу або дії для системи, частиною якої вони є, на відміну від позитивного, функціонального наслідку.

Дисфренія — у психіатрії: стійкий, некоректований розумовими аргументами негативний афект (почуття неприязні, ворожості), що виникає в особи з психічним розладом щодо близьких родичів (наприклад, дитини до матері), який супроводжується відповідними висловлюваннями та поведінкою.

Дисфренія — у соціальній психології: патологічна форма соціальної поведінки, що характеризується неприйняттям, відторгненням та ворожістю до членів власної родини або найближчого оточення без об’єктивних причин.

1. (в медицині та психології) стан глибокого психічного дискомфорту, тривоги або незадоволеності, часто пов’язаний з відчуттям невідповідності між власною ідентичністю (зокрема гендерною) та зовнішніми характеристиками або соціальними очікуваннями.

2. (в лінгвістиці) явище, коли мовна одиниця (наприклад, слово) сприймається носіями мови як чужа, невідповідна мовній нормі або викликає відчуття мовного дискомфорту.

1. Порушення голосу, що характеризується його охриплістю, слабкістю, втомлюваністю або повною відсутністю (афонією), спричинене захворюваннями голосових зв’язок, гортані або інших відділів голосового апарату.

2. У музиці: невідповідність, розбіжність у звучанні, дисонанс; також загальне порушення гармонії, злагоди.

1. Лінгвістичний термін, що означає вживання грубого, непристойного або образливого слова або виразу замість нейтрального або прийнятного, тобто заміну м’якого позначення на різке з метою вираження негативного ставлення, зневаги або для емоційного посилення (наприклад, “здохнути” замість “померти”).

2. У ширшому сенсі — явище табуїзації та заміни в мові слів, що асоціюються з неприємними або забороненими поняттями, протилежне поняття евфемії.

1. Лінгвістичний термін, що означає грубе, різке або зневажливе слово або вираз, який використовується замість нейтрального або прийнятного позначення певної особи, предмета чи явища (наприклад, “кікнути” замість “померти”, “хапало” замість “рука”).

2. Стилістичний прийом, який полягає в умисному застосуванні лайливих, вульгарних або образливих слів для вираження негативного ставлення, зневаги, агресії або з метою емоційного впливу на адресата.

Дисфазія — порушення мовлення, що виникає внаслідок ураження відповідних ділянок кори головного мозку, характеризується утрудненням у підборі слів, побудові фраз та розумінні мови при збереженні загального інтелекту.

Дисфагія — порушення ковтання, що виявляється у відчутті утруднення або болю при проходженні їжі чи рідини з ротової порожнини через стравохід у шлунок; може бути симптомом різних захворювань.

1. Хімічна сполука, сіль дитионової кислоти (H₂S₂O₆), що містить аніон S₂O₆²⁻.

2. У технічній та побутовій термінології — поширена, але хімічно некоректна назва гідросульфіту (дитионіту) натрію (Na₂S₂O₄), що використовується як потужний відбілювач та відновник.