Міждисциплінарна наука, що досліджує астрономічні знання та спостереження стародавніх народів, аналізуючи археологічні пам’ятки (мегалітичні споруди, орієнтацію храмів, наскельні зображення тощо) для відтворення їхніх уявлень про Всесвіт, календарних систем і ритуальних практик, пов’язаних із небесними тілами.
-
археозой
1. (геол.) Найдавніший еон в геологічній історії Землі, що тривав від утворення планети (близько 4,6 млрд років тому) до початку протерозою (приблизно 2,5 млрд років тому); інша назва — архей.
2. (геол.) Відповідний цьому еону комплекс гірських порід, що утворилися в найдавнішу геологічну епоху.
-
археозойський
1. (геол.) Який належить до археозою, найдавнішого геологічного часу в історії Землі, що характеризується формуванням первинної земної кори, появою перших форм життя (бактерій, цианобактерій) та відкладенням найдавніших порід.
2. (перен.) Дуже давній, прадавній, первісний (за зовнішнім виглядом, станом або походженням).
-
археолого-нумізматичний
1. Пов’язаний з археологією та нумізматикою як суміжними науковими дисциплінами, що вивчають матеріальні сліди минулого та монети відповідно.
2. Створений на основі або для дослідження археологічних знахідок, серед яких є монети (наприклад, про археолого-нумізматичну експедицію, колекцію, каталог).
-
археома
1. (в біології) найдавніший, примітивний тип організації клітини, що не має чітко оформленого ядра (нуклеоїд); прокариотична клітина.
2. (в історії та археології) умовна назва найдавнішого періоду в історії людської культури, що передує палеоліту та відноситься до епохи первісних предків людини (гомінід).
-
археомагнетизм
1. Напрямок палеомагнетизму, що вивчає залишкову намагніченість археологічних об’єктів (кераміки, печей, кованих виробів тощо) для датування та реконструкції технологій їх виготовлення.
2. Властивість археологічних артефактів зберігати залишкову намагніченість, що виникла під час їхнього нагрівання в минулому (наприклад, при випалі або ковці).
-
археорніс
1. Назва викопного птахоподібного динозавра (Archaeornis), що жив у юрському періоді; вважається однією з найдавніших відомих птахоподібних рептилій, близькою до археоптерикса.
2. У широкому вжитку — застаріла або рідковживана назва для археоптерикса, викопної тварини, що поєднує ознаки плазунів і птахів, яку часто називають першим або найпримітивнішим птахом.
-
археоспорій
1. У ботаніці: зародкова спора, що утворюється в архегоніях (органах статевого розмноження) деяких вищих рослин (мохів, папоротей) і дає початок гаметофіту.
2. У мікології: спора, що виникає безпосередньо в результаті редукційного поділу клітини (мейозу) у грибів.
-
археотека
1. Спеціалізована бібліотека або архів, що зберігає колекцію стародавніх рукописів, давніх книг, документів та інших матеріалів, що мають археологічну, історичну чи культурну цінність.
2. Утворене від грецьких слів «архео» (давній) та «тека» (сховище) найменування для установ, музеїв або відділів бібліотек, що фокусуються на збиранні та вивченні античних текстів і пам’яток писемності.
-
археофіт
Археофіт — вид рослин, який був інтродукований (завезений) на певну територію людиною або розповсюдився завдяки її господарській діяльності в давні часи (зазвичай до 1500 року, тобто до початку Великих географічних відкриттів), і який згодом натуралізувався.
Археофіт — рослина-чужорідний вид (адвентивна рослина), що відноситься до найдавнішої історичної хвилі занесення на нову територію, часто пов’язаної з початком землеробства, розвитком торгівлі та міграціями народів.