1. У ботаніці: зародкова спора, що утворюється в архегоніях (органах статевого розмноження) деяких вищих рослин (мохів, папоротей) і дає початок гаметофіту.

2. У мікології: спора, що виникає безпосередньо в результаті редукційного поділу клітини (мейозу) у грибів.

1. Спеціалізована бібліотека або архів, що зберігає колекцію стародавніх рукописів, давніх книг, документів та інших матеріалів, що мають археологічну, історичну чи культурну цінність.

2. Утворене від грецьких слів «архео» (давній) та «тека» (сховище) найменування для установ, музеїв або відділів бібліотек, що фокусуються на збиранні та вивченні античних текстів і пам’яток писемності.

Археофіт — вид рослин, який був інтродукований (завезений) на певну територію людиною або розповсюдився завдяки її господарській діяльності в давні часи (зазвичай до 1500 року, тобто до початку Великих географічних відкриттів), і який згодом натуралізувався.

Археофіт — рослина-чужорідний вид (адвентивна рослина), що відноситься до найдавнішої історичної хвилі занесення на нову територію, часто пов’язаної з початком землеробства, розвитком торгівлі та міграціями народів.

1. Рослини, які були, завезені на певну територію людиною в давні часи (зазвичай до відкриття Америки в 1492 році) та повністю натуралізувалися, тобто здатні до самовідтворення без участі людини.

2. У більш вузькому, історико-ботанічному значенні — група чужорідних видів рослин, що проникли на територію України та інших регіонів Східної Європи в період з античності до кінця XV століття, часто у зв’язку з міграціями народів, розвитком торгівлі та землеробства.

1. (палеонтологія) Викопний організм, що належить до найдавніших багатоклітинних тварин, представник типу археоцитів (Archaeocyatha), які існували в кембрійському періоді та утворювали рифи.

2. (біологія) Клітина, що виконує захисну та фагоцитарну функцію в організмі деяких безхребетних тварин (наприклад, губок).

Археоціати — викопні організми, що належать до класу Archaeocyatha, які існували в ранньому кембрії та були одними з перших рифоутворювачів; мали вапняковий скелет кубкоподібної або циліндричної форми.

1. У психології (переважно в аналітичній психології К. Г. Юнга): первісний, універсальний образ, мотив або символ, що міститься в колективному несвідомому людства і повторюється в міфах, фольклорі, сновидіннях та творчості (наприклад, архетип Матері, Героя, Мудреця, Тіні).

2. У літературознавстві, мистецтвознавстві та культурології: вихідний, найзагальніший прообраз, ідея, модель або сюжетна схема, що лежить в основі творів мистецтва, фольклорних та літературних творів різних народів і епох.

3. У розширеному, загальновживаному значенні: найдавніший, первинний тип, форма чи прообраз чогось; ідеальний приклад, уособлення певних якостей.

Артеміївна — українське жіноче по батькові, утворене від чоловічого імені Артемій (Артем). Вказує на ім’я батька особи та вживається разом з власним ім’ям як форма ввічливого або офіційного звертання чи називання (наприклад, *Ганна Артеміївна*).

1. Чоловіче особове ім’я грецького походження, український варіант церковного імені Артемій (грец. Ἀρτέμιος), що вживається переважно в релігійному або офіційно-документальному контексті; повсякденна, зменшена форма — Артем.

2. (заст., капіталізовано: Артемій) Історична особа — український православний церковний діяч, полеміст і письменник XVI століття, ігумен Троїцького монастиря на Волині, відомий своїми листами-посланнями проти кальвіністів і соціальних неправд.

3. (у спеціалізованих текстах) Рідкісна назва для позначення певних видів комах або рослин, що походить від імені грецької богині полювання Артеміди (наприклад, метеликів роду *Parnassius*, відомих як “аполлони” або “артемії”).

Похідне чоловіче по батькові від імені Артемій, що вживається як друга складова повного тричленного антропоніма (ім’я, по батькові, прізвище) для позначення сина людини на ім’я Артемій.