Словник Української
Високостовбурність — лісівничий термін, що позначає властивість дерева або деревостану мати високий, прямий, маловітвистий стовбур з невеликим сбегом (поступовим зменшенням діаметра від комля до вершини).
Високостовбурність — показник якості деревини та лісонасаджень, що характеризує висоту стовбура до початку живого сучків (початку крони) і є важливою ознакою при оцінці лісосічного фонду та відборі деревини для високоякісних пиломатеріалів.
1. Біофізичний процес утворення різниці електричних потенціалів (електричних потенціалів) на клітинній мембрані, що лежить в основі збудливості нервових і м’язових клітин.
2. Утворення електричного струму в технічних пристроях або біологічних системах; генерація електрики.
1. Приведений у відповідність, узгоджений з певними вимогами, стандартами або нормами (переважно у міжнародному контексті).
2. У музиці: такий, що має багатоголосу фактуру, оброблений за правилами гармонії; оздоблений гармонійними супроводом.
1. Властивість або якість товару, продукції, матеріалу тощо, що відповідає найвищим сортовим (якісним) категоріям; належність до високих сортів.
2. (перен.) Висока якість, досконалість, відмінність у будь-якій галузі діяльності або прояві.
1. Власна назва села в Україні, зокрема села у Львівській області.
2. Рідкісне, застаріле позначення високосного року (наприклад, “у високос”).
Електрогемоскопія — метод дослідження крові, заснований на вимірюванні її електричної провідності або інших електричних параметрів з метою визначення фізико-хімічних властивостей та діагностики певних станів організму.
1. Філософсько-естетична концепція, що розглядає гармонію як основоположний принцип буття, мистецтва та пізнання, запропонована українським мислителем Григорієм Сковородою.
2. Музичний напрям або стиль, в якому домінуючу, визначальну роль відіграє гармонія (система акордів та тональних зв’язків), а не мелодія чи ритм.
3. (У музикознавстві) Система поглядів на природу та функції гармонії в музиці; теорія гармонії.
1. Властивість або стан за значенням прикметника “високорослий”; здатність рослин досягати великої висоти, один із важливих біологічних і господарських ознак сільськогосподарських культур та дерев.
2. (у лісівництві та рослинництві) Сукупність високорослих рослин, дерев; ділянка лісу, саду або поля, зайнята такими рослинами.
Власна назва філософсько-богословського вчення, що виникло в середовищі українського православного чернецтва (переважно на Волині) у другій половині XVIII століття, характерною рисою якого було поєднання ідей православ’я, католицької схоластики та західноєвропейської філософії (зокрема, Р. Декарта та Г. В. Лейбніца).
Назва релігійно-філософського руху або духовного напряму, представники якого (наприклад, Григорій Сковорода, Паїсій Величковський) наголошували на першочерговості внутрішнього, розумового самопізнання та морального вдосконалення людини як шляху до пізнання Бога, протиставляючи це зовнішній обрядовості.
Електрогемоскоп — медичний прилад для візуального спостереження за кровотоком у капілярах (наприклад, під нігтьовою пластиною) за допомогою посиленого електричного освітлення та оптичної системи.