1. Відбитися під певним кутом від поверхні після удару, продовживши рух у новому напрямку (про кулю, снаряд тощо).
2. Перен. Несподівано змінити напрямок, ціль або об’єкт впливу, торкнувшись проміжної ланки; мати непрямі наслідки.
-
зрикошетитися
Відбитися рикошетом від чогось, змінити напрям руху після удару об поверхню.
-
зрикошетити
1. Відскочити після удару об щось, змінивши напрям руху (про кулю, снаряд тощо).
2. Перен. Різко змінити напрям дії, думки або впливу, несподівано відбитися, відійти від чогось.
-
зригуватися
1. (мед.) Раптово викидати через рот вміст шлунка, відригувати, блювати.
2. (перен., розм.) Випльовувати, вивергати (про вулкан, димар тощо).
-
зригувати
1. (мед.) Відригувати, відригати, випускати гази зі шлунка через рот, часто з характерним звуком.
2. (вет.) У тварин — відригувати жуйку для повторного пережовування; жувати жуйку.
-
зригування
1. Медичний термін, що означає рефлекторне викидання вмісту шлунка через рот (більш відомий як блювання).
2. У ветеринарії — процес повернення частково перетравленої їжі з передшлунків у ротову порожнину у жуйних тварин (наприклад, корів) для повторного пережовування.
-
зригнутися
1. (про коней) Різко зупинитися, уперто не йти далі, стати дибки.
2. (переносно, про людину) Уперто відмовитися щось робити, виявити непокору, опір.
-
зригнути
1. (у техніці, металургії) Різко охолодити розпечений метал (переважно сталь) шляхом занурення у воду, олію або іншу рідину для надання йому підвищеної твердості; загартувати.
2. (переносно) Стати різким, різко змінитися (про погоду, температуру); різко охолонути.
3. (переносно, розмовне) Різко та суворо зупинити, припинити чиєсь діяння, висловлювання; різко осадити когось.
-
зривниця
1. (заст.) Жінка, яка зриває, знімає щось; зокрема, та, що збирає врожай, плоди.
2. (перен., поет.) Особа або сила, що приносить завершення, плід чогось, часто у трагічному сенсі (наприклад, смерть як зривниця життя).
3. (техн., спец.) Деталь, пристрій або механізм, призначений для зривання, зняття чогось (наприклад, гайки, кришки).
-
зривник
1. (спец.) Пристрій або механізм, призначений для здійснення зриву, раптового від’єднання або зупинки чогось; деталь, що забезпечує аварійне відключення.
2. (перен., рідко) Той, хто навмисно схиляє до порушення норм, правил або відмови від чогось; той, хто провокує зрив (наприклад, плану, угоди).