1. (заст.) Те саме, що благодарність — почуття вдячності, визнання за отримане добро; подяка.

2. (іст.) Подарунок, дар, який приносили на знак вдячності або поваги; також — винагорода, плата за послугу.

3. (у прямому значенні) Те, що дається з доброї волі як вияв щирої подяки; сама подячна дія.

1. Глибока повага, пошана, сповнена захоплення та святого трепету перед кимось або чимось, що вважається вищим, священним або надзвичайно цінним.

2. Релігійне почуття смиренного поклоніння та відданості божественній силі, що супроводжується внутрішнім зворушенням і страхом.

1. (заст.) Наївна, необдумана, але добра, безневинна дія або вчинок; щось, що виглядає дурним, але не несе зла.

2. (заст., ірон.) Недоумкувате, наївне висловлювання або думка, що видається комусь глибокомислим або добрим.

3. (перен.) Явище, коли щось безглузде або беззмістовне намагаються видати за мудре, важливе або морально високе.

1. Християнське свято, присвячене оповіщенню Діви Марії архангелом Гавриїлом про майбутнє народження Ісуса Христа; відзначається 7 квітня (25 березня за старим стилем).

2. У православній та католицькій традиціях — одна з дванадцяти головних (двонадесятих) релігійних свят.

3. Переносно — радісна, доброзичлива звістка, приємне повідомлення.

1. Той, хто поширює благу вістку, добрі звістки; проповідник християнського вчення, Євангелія.

2. У християнстві: одна з епітетних назв апостолів, зокрема чотирьох євангелістів (Матвія, Марка, Луки та Івана), які принесли світу Благу Вістку (Євангеліє).

1. У православ’ї та греко-католицизмі — особливий спосіб дзвонити в церковні дзвони перед початком богослужіння, що полягає у ритмічних ударах у один найбільший дзвін (або кілька дзвонів по черзі) для скликання вірян на молитву.

2. Сам цей урочистий, молитовний дзвін великого церковного дзвону, який лунає перед початком богослужіння, особливо перед недільними та святковими службами.

1. Жінка, яка приносить добру звістку, сповіщає про радісну подію; повідомниця добрих новин.

2. (реліг.) Назва ікони Пресвятої Богородиці, що символізує Благу Вістку (Благовіщення).

3. (перен., заст.) Поезія, література, мистецтво або їхня представниця, що несе високі ідеали, просвітницькі або гуманістичні ідеї.

1. Той, хто приносить добрі звістки, радісну новину; вісник добрих подій.

2. У християнстві: той, хто проголошує, поширює християнське вчення; проповідник Євангелія.

3. Заст. Назва одного з чотирьох євангелістів (Матвія, Марка, Луки або Івана), автора Євангелія.

4. Церк. Священнослужитель, який під час богослужіння читає урочисті, радісні звістки (наприклад, на Великдень).

1. (у християнстві) епітет, що надається святим правителям (князям, царям), які особливо послужили поширенню чи зміцненню християнської віри та були канонізовані церквою; частина офіційного титулу таких святих (наприклад, благовірний князь Володимир, благовірний цар Давид).

2. (заст., ірон.) вірний, відданий чоловік; коханий, наречений або чоловік (часто вживається як звертання).

1. Жінка, яка за своє життя та вірність християнським чеснотам визнана церквою святою, але не мученицею (найчастіше стосується княгинь або цариць, наприклад, свята благовірна княгиня Ольга).

2. У прямому значенні: жінка, яка щиро та непохитно дотримується християнської віри; вірна, благочестива жінка.