1. (геометрія) Фігура, утворена двома концентричними колами, тобто частина площини між двома колами зі спільним центром; кільце.

2. (техніка) Деталь, елемент конструкції у формі такого кільця.

1. (у фізиці, матеріалознавстві) Дві або більше кристалічних одиниці (зерна), що мають спільну границю і орієнтовані одна відносно одної симетрично, утворюючи цілісну структуру з певним кутом між кристалографічними осями; часто зустрічається в металах та мінералах.

2. (у техніці) Штучно вирощений кристал, що складається з двох симетрично зрощених монокристалів, які розділені чіткою границею (подвійний кристал); використовується в оптиці, напівпровідниковій техніці та для наукових досліджень.

1. У будівництві та архітектурі: конструкція, що складається з двох основних взаємопов’язаних елементів або частин, які спільно працюють для досягнення необхідної міцності, жорсткості або функціональності (наприклад, залізобетонна плита з двома шарами арматури, композитна балка з двох матеріалів).

2. У техніці та машинобудуванні: технічне рішення або вузол, який об’єднує дві окремі конструкції або системи в єдине ціле для підвищення ефективності, надійності або зручності використання.

1. У математиці — система чисел, що розширює поняття комплексних чисел, утворена за допомогою двох уявних одиниць, які комутують між собою.

2. У біохімії та молекулярній біології — складна структура, утворена двома різними біомолекулами (наприклад, білком і нуклеїновою кислотою або двома білками), які функціонально пов’язані.

1. (у топології) Властивість топологічного простору бути бікомпактним, тобто таким, що з будь-якого його відкритого покриття можна виділити скінченне підпокриття; компактність.

2. (у загальній алгебрі) Властивість бути компактним за Стоуном, тобто властивість бути компактним тотальним відокремленим топологічним простором.

1. У топології — процес або результат вкладення заданого топологічного простору в компактний хаусдорфів простір як щільну підмножину, при якому залишок (різниця між компактифікацією та вихідним простором) є двоелементною множиною.

2. У фізиці (теорія струн) — концепція, що описує спосіб, у який додаткові, компактифіковані виміри простору-часу в теорії струн можуть мати нетривіальну, згорнуту геометрію, що визначає властивості частинок і взаємодій у чотиривимірному світі.

1. У математиці, зокрема в топології — топологічний простір, який є компактним і хаусдорфовим одночасно.

2. У техніці — рідкісна назва для компактного пристрою або носія даних, що має два функціональних модулі або призначений для двох типів інформації (наприклад, відео та аудіо).

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

2. (рідко) Власна назва невеликого водоспаду або струмка в Карпатському регіоні.

1. (геологія) Кристалографічна форма, що має два нахили осей, двоклінна призма; різновид пінакоїда в триклінній сингонії.

2. (історія, архітектура) У Стародавньому Римі — будівля або приміщення з двома рядами лож або ліжок, розташованими вздовж стін, призначене для трапез або зібрань.

1. У буддизмі — повне посвячення в ченці, вищий ступінь чернечого постригу після проходження низки випробувань та вивчення вчення; також сама церемонія такого посвячення.

2. Особа, яка пройшла цей обряд і отримала повне ченське посвячення; повноправний ченець у буддійській сангсі (громаді).