Апостильб — одиниця яскравості в системі СГС, що дорівнює яскравості абсолютно білого поверхневого елемента, який випромінює (або розсіює) світловий потік в один люмен на квадратний сантиметр.

Апостиляція — процедура легалізації офіційних документів, призначених для пред’явлення на території інших держав, шляхом проставлення спеціального штампу (апостиля), що посвідчує підпис, печатку або статус особи, яка підписала документ.

Апостиляція — спрощений міжнародний процес засвідчення, що регулюється Гаазькою конвенцією 1961 року, який замінює складну процедуру консульської легалізації для країн-учасниць цієї конвенції.

Апосферіоз — рідкісна геологічна структура, що являє собою невелике кулясте або еліпсоїдне тіло, утворене з концентричних шарів мінералів (найчастіше кальциту або силікатів), яке виникає в карстових порожнинах вапняків або доломітів.

Апосферіоз — у палеонтології: куляста або грушоподібна мікроскам’янілість невизначеного систематичного положення, що зустрічається в осадових породах від докембрію до крейди; вважається залишком цист мікроскопічних організмів (наприклад, зелених водоростей).

Апотелій — у ботаніці: відкрите плодоносне тіло (спороносій) у деяких грибів, зокрема дискоміцетів, що має форму диска, чаші або блюдця, де на поверхні розташований гіменій з сумками та парафізами.

Апотелій — у ліхенології: плодовий орган (апотецій) у лишайників, що зазвичай має вигляд округлого диска, утвореного гіфами гриба, в якому містяться сумки зі спорами, часто оточений таломом.

1. У ботаніці: плодове тіло (спороносій) у деяких грибів класу аскоміцетів, що має чашоподібну або блюдцеподібну форму, на внутрішній поверхні якого розташовані сумки з аскоспорами.

2. У ліхенології: відкрите плодове тіло лишайників, що має вигляд диска, чашечки або блюдця, в якому формуються сумки зі спорами гриба-симбіонта.

1. У церковному праві: покарання, що накладається на мирян за певні порушення церковних правил, зокрема відлучення від участі у таїнствах на певний термін.

2. У візантійському та давньоруському праві: грошовий штраф за вбивство, який сплачувався родичам убитого на відшкодування шкоди (також відомий як «віра» або «головщина»).

1. У лінгвістиці — форма слова, що виникла внаслідок помилкового уявлення про його морфологічну структуру, коли закінчення або інша частина сприймається як частина основи, що призводить до появи нової, «неправильної» форми (наприклад, українське діалектне «спинка» замість «спиння» від «спина» під впливом форм типу «стінка»).

2. У текстології та палеографії — помилкове чи викривлене написання слова або фрази в рукописі, що виникло внаслідок неправильного прочитання (зчитування) переписувачем попереднього тексту, особливо при роботі з абревіатурами або нечітким почерком.

Апотропізм — віра в магічну силу оберегів, амулетів, ритуалів або символів, які, за повір’ям, здатні відвернути нещастя, зло, хворобу або злі чари.

Апотропізм — сукупність обрядових дій, предметів або зображень (наприклад, химерних масок, гаргуйлів, певних жестів), що використовуються в різних культурах з метою ритуального захисту від шкідливих сил.

Апотуфіт — власна назва роду викопних рослин родини апотуфієвих (Apotofiaceae), що існували в крейдовому періоді.

Апотуфіт — вид викопних рослин Apotofix ambigua з роду апотуфітів, рештки якого знайдені у відкладеннях крейдового періоду.