Словник Української Мови
1. Фізична величина, що характеризує рух тіла по криволінійній траєкторії та чисельно дорівнює добутку маси тіла на відцентрове прискорення.
2. У переносному значенні — прагнення до відокремлення, автономії, розосередження; тенденція, спрямована на децентралізацію або відрив від єдиного центру (наприклад, у політиці, управлінні).
1. Власна назва технологічного процесу, розробленого компанією «Геоніз», для очищення та знезараження повітря, води та поверхонь шляхом генерації активованих молекул кисню (перекису водню) із навколишнього повітря.
2. (Загальніше) Процес очищення або знезараження за допомогою методу, заснованого на використанні активованих молекул кисню (перекису водню), аналогічного технології «Геоніз».
1. У фізиці та термодинаміці — міра невпорядкованості системи, кількісна характеристика її теплового стану, що визначає напрямок самовільного перебігу процесів; ступінь розсіювання енергії або ймовірність перебування системи в певному стані.
2. У теорії інформації — міра невизначеності або кількісної оцінки інформації, середня кількість інформації, що припадає на один елемент повідомлення.
3. У переносному значенні — міра хаосу, безладдя, втрати організації в будь-якій складній системі (соціальній, економічній тощо).
1. Біологічний процес у рослин, що настає після цвітіння, коли пелюстки в’януть і опадають, а зав’язь починає перетворюватися на плід.
2. Переносно — період закінчення, втрати свіжості, молодості або активної фази чогось; занепад, згасання.
1. Наука про загальні закономірності будови та розвитку географічної оболонки Землі, її ландшафтів, компонентів і зв’язків між ними; синонім сучасної фізичної географії як цілісної фундаментальної науки.
2. (У вузькому, історичному значенні) Назва фізичної географії, запропонована німецьким вченим Карлом Ріттером, яка розглядалася як вчення про Землю як про єдиний цілісний організм.
1. В офтальмології — патологічний стан повіки, при якому її вільний край частково або повністю вивернутий усередину, у бік очного яблука, що призводить до подразнення рогівки ресницями та шкірою.
2. В ветеринарії — аналогічне захворювання у тварин, звичайно собак та котів, що характеризується заворотом повіки та вимагає хірургічного лікування.
1. (заст.) Відхід, відступ, відступлення від чогось; те, що відходить, відступає.
2. (діал.) Віддалена, відокремлена частина поля, лісу тощо; відхід, відхідник.
3. (діал., заст.) Відхожа земля, перелог; ділянка, що тимчасово не обробляється.
4. (діал.) Відхід, вихід, вигін для худоби.
5. (діал.) Відхідник, каналізаційний колодязь; вигрібна яма.
1. Релігійний рух серед старообрядців (старовірів) у Російській імперії XVIII–XIX століть, представники якого, уникаючи державного та церковного переслідування, тікали (відходили) у віддалені, малодоступні місцевості (у ліси, на північ, в Сибір) та створювали там свої громади.
2. Загальніше — дія за значенням дієслова «відходити» у розумінні відокремлення, віддалення від основної частини суспільства, церкви чи певної групи з релігійних, ідейних або політичних мотивів; сектантство.
1. Пов’язаний з ентропією, властивий їй; що характеризує ступінь невпорядкованості, безладдя або розсіювання енергії в системі.
2. У математиці та теорії інформації — що стосується міри невизначеності або кількості інформації в повідомленні.
1. (біол.) Рух органів рослин (наприклад, листків, квіток), спричинений зміною сили тяжіння або орієнтації рослини в просторі, що не залежить від напряму дії подразника.
2. (геол., рідк.) Гіпотетичне масштабне тектонічне переміщення блоків земної кори або літосфери, що призводить до зміни їхнього положення відносно осі обертання Землі.