Словник Української Мови
1. (у біології, генетиці) Пов’язаний з епігенетикою; такий, що стосується спадкових змін у функціонуванні генів, які не пов’язані зі зміною послідовності нуклеотидів у ДНК.
2. (у геології) Пов’язаний з епігенетичними родовищами або процесами; такий, що утворився пізніше за навколишні гірські породи.
Вірвечка — власна назва села в Україні, розташованого в Бережанській громаді Тернопільського району Тернопільської області.
Вірвант — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, у складі Калуського району.
Епігенетика — розділ генетики, що вивчає закономірності епігенетичної спадковості, тобто механізми, що змінюють активність генів без змін у послідовності ДНК, та їх вплив на розвиток організму.
Епігенетика — сукупність епігенетичних змін (наприклад, метилювання ДНК, модифікації гістонів) у конкретній клітині або організмі, що визначають особливості експресії його генів.
Гептасульфурімін — неорганічна сполука, циклічний сульфід азоту з формулою S₇NH, що є гетероанальогом циклооктасірки S₈, в якому одна атомна ланка замінена на іміногруп (-NH-).
Вірбій — рід рослин родини айстрових (Asteraceae), що включає поширені в Україні види, зокрема вірбій звичайний (Lysimachia vulgaris), який часто росте на вологих луках, узліссях та берегах водойм.
Вірбій — народна назва деяких видів рослин роду вербозілля (Lysimachia), що мають жовті квіти і за формою листя нагадують вербу.
Вірат — власна назва міста в Індії, адміністративного центру округу Віратнагар у штаті Уттаракханд.
Вірат — власна назва стародавнього царства, що існувало на території сучасної Індії в епоху Махабхарати, правителем якого був цар Вірат.
Епігенема — у лінгвістиці: надрядковий знак у системі давньогрецької вокалізованої нотації, що позначав певний мелодичний контур (підйом, падіння тону) при читанні тексту.
Віражування — дія за значенням дієслова “віражувати”, тобто виконання різких поворотів, змін напрямку руху (переважно про транспортні засоби, літаки тощо).
Віражування — у переносному значенні: різка зміна поглядів, позицій, поведінки або настрою; метання між різними рішеннями.
1. Історичний термін для позначення періоду VII–IX століть в історії Англії, коли на її території існувало сім основних англосаксонських королівств (Кент, Сассекс, Вессекс, Ессекс, Східна Англія, Мерсія та Нортумбрія).
2. Узагальнена назва будь-якого політичного утворення, союзу або системи, що складається з семи окремих володінь або правлячих сил.