• антиципація

    1. Передбачення, очікування чогось, що може статися в майбутньому; передчуття.

    2. У лінгвістиці — вживання мовної одиниці (наприклад, займенника) раніше, ніж з’являється слово, до якого вона відноситься (анафора), або порушення звичайного порядку слів у реченні для виокремлення важливої інформації.

    3. У філософії та психології — здібність людини передбачати майбутні події, явища або результати дій на основі наявного досвіду та знань.

    4. У мистецтві — художній прийом, коли автор натякає або прямо вказує на події, які відбудуться пізніше в творі.

    5. У фізіології — здатність організму підготуватися до певної дії або реагування на очікуваний подразник.

  • антиципуватися

    1. (у філософії, психології) передбачати, очікувати певну подію, явище або результат; формувати уявлення про щось майбутнє, часто на основі наявного досвіду чи знань.

    2. (у лінгвістиці, про мовну одиницю) використовуватися, з’являтися раніше за логічно або структурно передбачене місце в мовленнєвому потоці.

  • антициркумфлекс

    1. У лінгвістиці — діакритичний знак у вигляді горизонтальної риски (макрон) над голосним, що використовується в литовській мові для позначення довготи та особливого тону (наголосу), протилежного циркумфлексу (наголосу з підвищенням тону).

    2. У мовознавстві — рідкісний термін для позначення діакритичного знака, що вказує на відсутність циркумфлексного наголосу або протилежну йому інтонаційну модель.

  • античастинка

    Елементарна частинка, що має ту саму масу та спін, що й відповідна частинка, але протилежні значення електричного заряду та інших квантових характеристик (наприклад, баріонного числа, лептонного числа). При зустрічі частинки з її античастинкою відбувається їхня анігіляція.

  • антишумовий

    1. Призначений для зменшення, поглинання або блокування шуму, звукових хвиль.

    2. Такий, що захищає від шуму, звукоізолюючий.

  • антоній

    1. Чоловіче особове ім’я латинського походження (лат. Antonius), що вживається в українській мові.

    2. Історична особа, зокрема Марк Антоній (лат. Marcus Antonius, 83–30 до н.е.) — давньоримський політичний діяч і військовий лідер, один з тріумвірів.

    3. Назва кількох християнських святих, найвідоміший з яких — Антоній Великий (бл. 251–356) — ранньохристиянський подвижник, засновник відлюдницького чернецтва.

    4. Назва географічних об’єктів, населених пунктів а частина складних назв (наприклад, місто Сан-Антоніо в США).

  • антонійович

    1. По батькові чоловіка, утворене від імені Антоній; належить або стосується сина Антонія (напр., у словосполученнях на кшталт «Іван Антонійович»).

    2. Фамілія, утворена від імені Антоній, що вказує на походження від предка на ім’я Антоній (напр., Антонійович як прізвище).

  • антоніміка

    1. Розділ лексикології, що вивчає антоніми, їхні типи, функції та системні зв’язки в мові.

    2. Сукупність антонімів певної мови, мовного стилю або окремого тексту.

  • антонін

    1. Чоловіче ім’я латинського походження (лат. Antoninus), що вживається переважно в католицькій традиції.

    2. Назва римського імператорського роду (Антоніни), до якого належали, зокрема, Марк Аврелій та Антонін Пій.

    3. Представник чернечого ордену антонітів (також антоніан, антонінець), заснованого в XI столітті на честь святого Антонія Великого.

  • антоніна

    1. Жіноче особове ім’я латинського походження, жіноча форма від Антон (Антоній); ужиткова форма — Тоня.

    2. Рід рослин родини айстрових (Asteraceae), що включає багаторічні трави, поширені в Євразії та Північній Америці; представники роду мають кошикоподібні суцвіття, часто використовуються як декоративні.