1. Музичний інструмент, у якому звук утворюється завдяки коливанням повітря в трубці (дерев’яні чи мідні духові інструменти).
2. Рідкісна вживана назва для духового оркестру або групи виконавців на духових інструментах.
-
карбазидний
1. (хімія) Пов’язаний з карбазидом (гідразид карбамінової кислоти), що стосується цієї сполуки або отриманий з неї.
2. (хімія) У складі назв хімічних речовин, що містять залишок карбазиду, наприклад: карбазидна кислота.
-
духовидець
1. Людина, яка, за віруваннями, має здатність спілкуватися з духами померлих або надприродними силами, передбачати майбутнє або бачити те, що приховано від звичайного зору; медіум, ясновидець.
2. У релігійному контексті — пророк або святий, який, за переконаннями віруючих, має особливий духовний зір, здатність бачити божественні одкровення або потаємний сенс подій.
3. Переносно: прониклива людина, яка здатна передбачити розвиток подій або глибоко зрозуміти суть явищ.
-
карбазид
Карбазид — застаріла назва сечовини, органічної сполуки з формулою CO(NH₂)₂, що є діамідом вугільної кислоти; використовується як азотне добриво, добавка в промисловості та харчовий продукт для худоби.
Карбазид — технічна або хімічна назва гідразодикарбонаміду (H₂NCONHNHCONH₂), похідної сечовини, що застосовується в аналітичній хімії як чутливий реагент для виявлення деяких металів.
-
духовенство
1. Сукупність осіб, які здійснюють служіння в релігійних культах, зокрема священнослужителі та церковнослужителі в християнстві.
2. Стан, звання таких осіб; священство.
-
карба
1. Невеликий човен, зазвичай зроблений з видовбаного стовбура дерева; довбанка, човен-довбанка.
2. (у західних регіонах України) Віз із запряженими кіньми, гуцульські сани.
3. (переносне значення, розмовне) Важка, незграбна чи застаріла колісна повозка або автомобіль.
-
карб
1. Технічний термін для позначення гострого виступу, ребра, зубця на ріжучому інструменті (наприклад, на пилці, свердлі, фрезі).
2. Рідкісне позначення сліду, борозни, зарубки, зазубрини на чому-небудь.
3. У гірничій справі — вузький виступ, полиця, що утворюється при проходці вертикальних або похилих гірничих виробок для зручності роботи та пересування.
-
духоборство
1. Релігійна течія, що виникла в Російській імперії у XVIII столітті серед селян, яка відкидала церковні обряди, ієрархію, поклоніння іконам та інші зовнішні прояви релігії, наголошуючи на внутрішній вірі, авторитеті “внутрішнього голосу” та рівності всіх віруючих.
2. Рух та віровчення послідовників цієї течії (духоборів), що ґрунтується на власному тлумаченні Біблії, запереченні насильства та відмові від державної служби.
-
караїмізм
1. Релігійна віра караїмів, що виникла в VIII столітті в Персії як єврейська секта, яка визнає священними книгами лише Старий Завіт (Тору) і відкидає Талмуд.
2. Етноконфесійна спільнота караїмів, їхня національно-релігійна ідентичність та культурна спадщина.
-
духоборка
1. Представниця релігійної громади духоборів, що виникла в Російській імперії в XVIII столітті та відкидала зовнішні обряди, церковну ієрархію і поклоніння іконам, вірячи в безпосереднє внутрішнє відкриття Бога в людині.
2. Жінка або дівчина, яка належить до етноконфесійної групи духоборів, зокрема до її нащадків, що переселилися до Канади наприкінці XIX — на початку XX століття.