1. Раптове, несподіване лихо, велика невдача, що має трагічні наслідки; масштабна аварія чи дія стихії, що призводить до значних руйнувань, людських жертв або екологічної шкоди.

2. У переносному значенні — повна невдача, крах, провал у якійсь справі або життєвій ситуації.

3. У театрі та літературі — розв’язка, завершальна частина розвитку драми, трагедії, що містить загибель головного героя або розв’язання гострого конфлікту.

4. У геології — раптова зміна умов існування організмів у геологічному минулому, що призводила до масового вимирання видів.

1. (в українському праві та історії) Державний реєстр (опис) земельних володінь, угідь та податних зобов’язань для фіскальних цілей; земельний кадастр.

2. (заст., перен.) Книга, реєстр, список, де щось або хтось занесені для обліку, часто з оцінкою або визначенням місця (наприклад, у філософському чи поетичному контексті).

Катастазис — у давньогрецькій трагедії: заключна частина п’єси, що настає після кульмінації (перипетії) та містить розв’язку конфлікту, пояснення долі героїв або втручання божества (deus ex machina).

Катастазис — у риториці та поетиці: частина промови чи твору, в якій напруга спадáє, а події рухаються до завершення; стадія заспокоєння після емоційної чи сюжетної кульмінації.

Катастазис — у філософії, зокрема в стоїцизмі: періодичне відновлення світу після космічного пожару (екпіроси), повернення всіх речей до первісного стану.

1. У давньогрецькій міфології — підземне царство, пекло; також — місце, де перебувають душі померлих до суду.

2. У театрознавстві та літературознавстві — кульмінаційна розв’язка, розв’язання конфлікту в класичній драмі, що настає після перипетії.

3. У медицині (застаріле) — важкий, часто кінцевий стан хвороби; загальне виснаження організму.

Катасексуалізм — сексуальна орієнтація, за якої людина відчуває сексуальний потяг лише до уявних, фантазійних персонажів, вигаданих образів або архетипів, а не до реальних людей.