Словник Української Мови
1. Який зазнав деформації, тобто змін у формі, структурі чи розмірах, часто з порушенням початкового стану.
2. (У техніці, матеріалознавстві) Про матеріал або деталь: що має зміни у формі або розмірах внаслідок механічного, теплового чи іншого впливу.
3. (Переносно) Про явище, поняття тощо: спотворений, що відхилився від нормального, природного чи правильного стану.
1. (від англ. climb — підйом, сходження) У скелелазінні та альпінізмі — короткий, але технічно складний ділянка скелі або штучного сходження, що вимагає високої майстерності та концентрації для подолання.
2. (від англ. climb — підніматися) У велоспорті (особливо в шосейних перегонах) — крутий підйом на гору, який є ключовою ділянкою траси та перевіряє витривалість спортсменів.
3. (від англ. claim — вимога, заявка) У бізнесі та юриспруденції — коротка назва для «страхового клайму» (insurance claim), тобто офіційної заявки страхувальника до страховика на виплату коштів у зв’язку з настанням страхового випадку.
1. Який стосується деформації, призначений для неї або здатний її викликати.
2. Такий, що є наслідком деформації; викликаний деформацією.
Клазоманія — патологічна потреба, нав’язливе бажання ламати, руйнувати речі, предмети навколишнього середовища, що часто є симптомом певних психічних розладів.
Клазоманія — у психіатрії: імпульсивне, нестримне вчинкове порушення, що проявляється в неможливості протистояти прагненню до руйнування, розбивання предметів (наприклад, посуду, скла).
1. Власна назва персонажа з українського фольклору, зокрема з колядок та щедрівок, який символізує щедрість, достаток і дарування; той, хто “кладе”, дарує багаті дари (наприклад, у вигляді калача, пшона, сала).
2. (рідко, за аналогією) Той, хто щедро наділяє, обдаровує когось чимсь; дарувальник.
1. Який стосується деформації, пов’язаний із нею; властивий деформації.
2. Який спричиняє деформацію, призводить до неї.
1. (у народній творчості) Фантастична істота, зокрема змій або дракон, що охороняє скарби та часто є втіленням стихійних сил; вартівник підземних багатств.
2. (переносно, рідко) Про людину, яка ретельно охороняє, зберігає щось цінне або скупуюча, накопичувальна особа.
1. (діал.) Те саме, що кладка — невеликий дерев’яний місток через річку, струмок або болотисте місце.
2. (діал.) Те саме, що кладьовина — місце, де кладуть (зберігають) щось, комора, льох.
3. (спец., заст.) Вантаж, поклажа, багаж, а також сума грошей, яку купець чи мандрівник везе з собою.
Втрачати чіткість зображення, ставати нечітким, розмитим (у фотографії, оптиці, відеозйомці тощо).
Втрачати концентрацію уваги, переставати фокусуватися на чомусь, розсіюватися (переносне значення).
Дієприслівник від дієслова “класти”, що означає дію, яка відбувається одночасно з іншою дією: поміщаючи, покладаючи щось кудись, розташовуючи в певному місці або положенні.