Словник Української Мови
1. (про систему, середовище, структуру) такий, що складається з різнорідних елементів, частин або фаз; неоднорідний, різнорідний.
2. (у біології, медицині) що походить від іншого індивіда або має інше генетичне походження (про тканини, клітини тощо).
3. (у хімії, фізиці) що характеризується наявністю поверхні розділу між різними фазами речовини (наприклад, твердою, рідкою та газоподібною одночасно).
Ергоніми — власні назви творів людської праці (книг, картин, скульптур, музичних творів, кінофільмів, вистав тощо).
1. (Про людину) Товстий, огрядний, з великим тілом, що важко пересувається.
2. (Про тварину, переважно про коня) Масивний, кремезної статури.
3. (Перен., розм. про предмет) Дуже великий, громіздкий, незграбний на вигляд.
1. (спец.) Здійснювати валку лісу; зрубувати дерева.
2. (перен., розм.) Важко, з напруженням пересуватися, іти або тягти щось важке; волочити.
1. Призначений для утворення валків (довгих купок) зі скошеної рослинної маси (трави, злаків, люцерни тощо) під час заготівлі кормів.
2. Стосовний до сільськогосподарської машини або її робочого органу, що виконує операцію валкування.
1. У біології: спосіб розмноження, при якому покоління особин, що розмножуються статевим шляхом, чергується з поколіннями, що розмножуються безстатево (наприклад, партеногенетично).
2. У філософії та теорії еволюції (застаріле): гіпотеза, що пояснює виникнення живих організмів раптовим народженням істот, абсолютно відмінних від батьківських форм.
Власна назва організації, установи, підприємства, закладу, товариства, фірми тощо.
1. (геоморфологія) Який має форму, схожу на валок — видовжену, невисоку горбкувату форму рельєфу з м’якими обрисами.
2. (техн.) Який за формою нагадує робочий орган вальцювального, обробного чи подібного обладнання (валки).
1. Який стосується міста Валки або Валківського району Харківської області, пов’язаний з ними.
2. Який стосується селища Валки (Кіровоградська область, Україна) або його мешканців.
Властивість предмета, пристрою або середовища, що характеризує ступінь їх пристосованості до анатомічних, фізіологічних та психологічних особливостей людини для забезпечення зручності, ефективності та безпеки використання.
Наукова дисципліна, що вивчає взаємодію людини з технічними засобами, виробничим середовищем та іншими елементами системи для оптимізації їх відповідності потребам, можливостям та обмеженням людини (синонім до “ергономіка”).