Словник Української Мови
1. Бути доставленим, переміщеним у певне місце; прибувати, надходити (про предмети, вантажі, посилки тощо).
2. Бути причиною, джерелом якогось почуття або переживання (зазвичай позитивного); спричинятися (про враження, задоволення, радість тощо).
3. (розм.) Бути приводом для якихось негативних дій або наслідків; діставатися (про неприємності, покарання тощо).
1. Привозити, приносити, приводити когось або щось у призначене місце; транспортувати.
2. Причиняти, завдавати (переважно про відчуття, переживання).
3. Застаріле: Постачати, забезпечувати чим-небудь.
4. Розмовне: Приводити до певного стану, робити кимось (частіше з часткою “-ся”).
1. (про об’єкт) такий, що його можна доставити, привезти або принести у призначене місце; призначений для доставки.
2. (у логістиці, про послугу) такий, що включає або забезпечує доставку товару від постачальника до одержувача.
1. Який був привезений, принесений або переданий у призначене місце (про предмет, вантаж, листа тощо).
2. Який був приведений, привезений або доставлений кудись (про людину).
3. Який був спричинений, викликаний чимось (про почуття, стан).
1. Призначений для доставки (перевезення, транспортування) кого-, чого-небудь у певне місце.
2. Стосовний до доставки, пов’язаний з нею.
3. Який здійснює доставку (наприклад, про службу, транспортний засіб).
1. (розм.) Отримати задоволення, насолоду від чогось; дістати задоволення.
2. (заст.) Дістатися, потрапити кудись; бути доставленим.
1. Привезти, принести, привести когось або щось у призначене місце; транспортувати.
2. Причинити, спричинити (якісь відчуття, переживання, стан); завдати.
3. Забезпечити наявність чого-небудь, постачати.
4. (У діловому мовленні) Отримати, одержати щось офіційним шляхом.
1. Переходити у чиєсь володіння або розпорядження в результаті розподілу, спадкування, виграшу тощо; діставатися.
2. Випадати на чиюсь долю, ставати чиєюсь часткою (переважно про щось неприємне, важке).
3. Бути отриманим, здобутим кимсь у результаті певних зусиль, праці, боротьби.
4. (розм.) Діставати когось набридливими діями, вимогами, докорами; дошкуляти.
1. Дістати, діставати щось, знаходити, здобувати, добувати.
2. (розм.) Набридати, докучати комусь своїми діями, вимогами, розмовами тощо.
3. (розм.) Діставатися, бути дістаним, отриманим кимось.
4. (заст.) Діставати, торкатися до чогось рукою або якимсь знаряддям.
1. Достатньо, досить, у достатній кількості або мірі (застаріле, діалектне).
2. Уживається для вираження наказу або вимоги припинити щось; вистачить, годі (застаріле, діалектне).