Древослів

Словник Української Мови

  • забити

    1. Сильним ударом загнати, вбити щось кудись (забити цвях у стіну, забити кіл у землю).

    2. Убити тварину ударом (забити бика на м’ясо).

    3. Заповнити, закупорити отвір чимось, щоб щось не проходило (забити дірку ганчіркою, забити раковину сміттям).

    4. У спорті: сильно вдарити по м’ячу (шайбі), спрямовуючи його у ворота або для передачі (забити гол, забити пенальті).

    5. Перен., розм. Перестати звертати увагу, втратити інтерес, відмовитися від чогось (забити на проблеми, забити на навчання).

    6. Розм. Зайняти, забронювати собі щось заздалегідь (забити столик в ресторані, забити місце на парковці).

    7. Розм. Почати інтенсивно щось робити, зосередитись (забити на вправу, забити на читання книги).

  • забирач

    1. Той, хто забирає щось, відбирає, конфіскує; особливо в контексті виконання службових обов’язків (наприклад, податковий інспектор, судовий виконавець).

    2. (спец., техн.) Пристрій, механізм або частина машини, призначені для захоплення, відбору або видалення чогось із загального потоку чи маси (наприклад, забирач врожаю, забирач молока).

  • забиратися

    1. Підніматися, переміщуватися вгору або на якусь висоту; підійматися кудись, часто з певними зусиллями.

    2. Проникати, потрапляти всередину чогось, часто таємно або з труднощами; влізати.

    3. Лягати, поміщати себе кудись для відпочинку або сну (частіше про дитину).

    4. Віддалятися, йти геть; покидати якесь місце (розмовне).

    5. Заглиблюватися кудись, віддалятися в просторі (наприклад, у ліс, у гори).

  • забирати

    1. Брати щось у когось, віднімати, позбавляти чогось.

    2. Захоплювати силою, окуповувати, займати (територію, населений пункт тощо).

    3. Захоплювати, полоніти когось, брати під варту.

    4. Відводити, відтягувати когось або щось убік, у інше місце.

    5. Викликати чиюсь смерть, ставати причиною загибелі (часто про хворобу, лихо).

    6. Захоплювати, цілковито заволодівати чиєюсь увагою, думками, почуттями.

    7. Розмовне значення: йти, віддалятися, покидати якесь місце.

  • забирання

    1. Дія за значенням дієслова “забирати” — отримання чогось у своє володіння, взяття, привласнення.

    2. Процес або результат вилучення, відбирання чогось у когось, часто силою або згідно з рішенням уповноважених органів.

    3. У техніці, механізмі — дія зі зміщення, переміщення деталі або вузла в певне положення для фіксації (наприклад, забирання муфти).

    4. Рідко — захоплення, арешт людини правоохоронними органами.

  • забинтуватися

    1. Обмотати собі частину тіла бинтом або подібним матеріалом з медичною чи захисною метою.

    2. Перен. Навмисно обмежити себе в діях, опинитися в скрутному становищі через власні рішення або обставини.

  • забинтувати

    1. Щільно обмотати бинтом або подібним матеріалом (марлею, стрічкою) частину тіла, зазвичай для закріплення пов’язки, ліків або з метою лікування травми.

    2. Перен. Обвити, обгорнути щось довгим, вузьким, схожим на бинт (про туман, дим, сніг тощо).

  • забинтовуватися

    1. Обмотувати себе бинтом або іншим подібним матеріалом для закріплення пов’язки, лікування поранення чи захворювання.

    2. Переносно. Обмежувати себе, свої дії або прояви, набувати ознак скованості, несвободи.

  • забинтовувати

    1. Обмотувати бинтом або подібним матеріалом (рану, пошкоджену частину тіла) для лікування чи захисту.

    2. Щільно обв’язувати, обмотувати щось стрічкою, смугою тканини тощо.

  • забинтовування

    1. Дія за значенням дієслова “забинтовувати” — накладання бинта або іншого перев’язувального матеріалу на рану, пошкоджену ділянку тіла для її захисту, фіксації або лікування.

    2. Результат такої дії — забинтована ділянка, пов’язка.