Словник Української Мови
1. Втрата орієнтації, здатності правильно визначати своє місцезнаходження, напрямок руху або час; стан спантеличеності.
2. Психологічний стан втрати чіткого розуміння ситуації, власних цілей або цінностей, що призводить до нерішучості та плутанини.
3. У військовій справі та тактиці — навмисні дії з метою введення противника в оману щодо справжнього становища, намірів або напрямку головного удару.
1. З великими труднощами, повільно вибратися, вилізти звідкись; виповзти, вилізти (часто про комах, плазунів або людину в ускладнених обставинах).
2. Переносно: з труднощами, ледве дістатися, дістатися якогось місця або досягти якоїсь мети.
1. Втрата здатності правильно визначати свій просторовий розташування, напрямок руху або час; порушення орієнтування в навколишньому середовищі.
2. Втрата чіткого розуміння ситуації, власних цілей або ціннісних орієнтирів; стан плутанини, розгубленості.
3. У медицині та психології — патологічний стан, коли людина не може адекватно оцінити власну особу, місце, час або обставини, що часто є симптомом органічних уражень мозку, психічних розладів чи інтоксикації.
1. З великими зусиллями вибратися звідкись, звільнитися з якогось незручного, скрутного становища, часто буквально — вилізти з ями, провалля, високого снігу тощо.
2. Переносно: подолати складні життєві обставини, важкі матеріальні труднощі, вийти з кризи, невдачі або хвороби завдяки власним зусиллям.
1. З великими зусиллями вибратися звідкись, вилізти з чогось, долаючи перешкоди або незручне положення (наприклад, з ями, з-під завалу, з ліжка).
2. Переносно: з труднощами подолати складні життєві обставини, вийти з тяжкого становища, відновитися після невдач, хвороби тощо.
1. Порушення організації, порядку, планомірного стану або функціонування чогось; введення хаосу, безладдя.
2. У медицині та психології — розлад, порушення нормальної діяльності організму, його систем або психічних процесів.
1. (розм.) Випаровуватися, перетворюватися на пару внаслідок нагрівання; википати.
2. (перен., розм.) Втрачати сили, енергію, ставати млявим, безвольним від спеки, втоми або тривалого бездіяльності.
1. Дія або поведінка дезорганізатора; навмисне вчинення дій, що порушують нормальну роботу, порядок або функціонування організації, установи, колективу.
2. Систематична діяльність, спрямована на підрив, розлад або дестабілізацію організованої структури, процесу або суспільного ладу.
1. (спец.) Викопувати, виймати щось із землі або з-під чогось, роблячи канаву, яму тощо; риючи, добувати на поверхню.
2. (перен., розм.) З великими зусиллями, з труднощами діставати, видобувати щось (часто — інформацію, гроші, обіцянку).
Особа, яка своїми діями вносить безлад, порушує налагоджену роботу, організованість чогось, перешкоджає нормальному функціонуванню колективу, установи, процесу.
Той, хто свідомо або несвідомо руйнує існуючу систему, структуру, порядок, роблячи їх нездатними до ефективної діяльності.