1. Зменшувально-пестлива форма від слова “берест” — молоденький берест, невелике дерево або пагін береста.

2. Рідкісна назва для невеликого листочка, зокрема листочка дерева береста.

3. Власна назва: поширена назва вулиць, провулків, мікрорайонів у різних населених пунктах України, що часто походить від місцевої рослинності або історичної назви місцевості.

1. Рідкісна рослина з родини вересових (Empetrum nigrum), що росте на болотах та у високогір’ї, має дрібні листки та чорні їстівні ягоди; також відома як водяниця чорна.

2. Застаріла назва для дерева берест (в’яз) або його молодого паростка.

3. Місцевість, де ростуть дерева бересту; берестовий гай.

1. Історична назва давньоруського міста Берестя (сучасний Брест у Білорусі), що вперше згадується в літописах 1019 року як важливий торговий і оборонний центр на кордоні українських, білоруських та польських земель.

2. Археологічний термін для позначення давнього городища, укріпленого поселення або залишків давнього міста, розташованого на високому березі річки, часто пов’язаного зі слов’янськими племенами (дреговичі, волиняни).

3. У літописах та історичних документах — синонімічна назва для сучасного міста Брест, що вказує на його давнє походження та розташування в районі поширення бересту (кора берези, яку використовували для письма).

1. Власна назва села в Україні, зокрема села в Бережанській громаді Тернопільського району Тернопільської області.

2. Власна назва села в Україні, зокрема села в Заліщицькій громаді Чортківського району Тернопільської області.

3. (заст., діал.) Те саме, що береста — зовнішній шар кориці (луб) берези, який легко відшаровується.

1. Листопадне дерево родини в’язевих (Ulmus campestris) з щільною корицею, дрібними квітами та крилатими плодами, поширене в помірній зоні Євразії; вид в’яза.

2. Народна назва дерева граб звичайний (Carpinus betulus) у деяких регіонах України.

3. (заст.) Міцна, еластична деревина з дерева берест (в’яз), що використовувалася для виготовлення гнутких виробів, ободів, полозів тощо.

1. Рід чагарників або невеликих дерев родини бересклетових, що ростуть у помірних і субтропічних областях обох півкуль, з простими супротивними листками, непоказними квітками та характерними яскравими (часто рожевими або червоними) плодами-коробочками, які розкриваються, обнажаючи насіння в яскраво забарвлених м’ясистих покривах.

2. Декоративна рослина цього роду, що часто вирощується в садах і парках через привабливу форму куща, гарне осіннє забарвлення листя та оригінальні плоди.

3. Деревина деяких видів цього роду (наприклад, бересклета європейського), міцна, щільна, легка, що використовується в токарному та столярному ремеслах для виготовлення дрібних виробів, взуттєвих шпильок, веретен тощо.

1. Рід чагарників або невеликих дерев родини бересклетових (Celastraceae), поширених у помірній зоні Північної півкулі, з простими супротивними листками, дрібними, часто непомітними квітками та характерними яскравими (рожевими, червоними, помаранчевими) плодами-коробочками, які розкриваються, оголяючи насіння з яскравим принасінником.

2. Розмовна або діалектна назва для представників роду бересклет (Euonymus), зокрема для поширених видів, таких як бересклет бородавчастий (Euonymus verrucosus) або бересклет європейський (Euonymus europaeus).

1. Берендей — назва стародавнього тюркського кочового племені, яке в XI–XIII століттях межувало з Київською Руссю, часто вступало з нею в союзи та несло прикордонну службу на південних рубежах.

2. Берендей — персонаж російських народних казок та літературних творів (зокрема, п’єси О. М. Островського «Снігуронька»), мудрий і добрий цар-чарівник, що панує у вигаданому царстві.

3. Берендей — у переносному значенні: людина похилого віку з довгою сивою бородою, схожа на казкового персонажа; бородатий старець (часто іронічно або жартівливо).

1. Беренада — власна назва села в Україні, розташованого в Берегівському районі Закарпатської області.

2. Беренада — власна назва річки в Україні, лівої притоки Тиси, що протікає Закарпатською областю.

1. (історичне) Представник тюркського кочового народу (берендеїв), що в XI–XIII століттях кочував у причорноморських степах, часто вступав у союзні відносини з руськими князівствами, виконуючи функції прикордонної охорони та беручи участь у спільних військових походах.

2. (історичне, у Київській Русі) Воїн із числа цих кочівників, який перебував на службі у князя або міста для охорони кордонів та виконання поліцейських функцій; іноді — легкий кінний воїн.