Словник Української Мови
1. Особа або організація (юридична особа), яка надала кредит, позику, тобто має майнову вимогу до іншої особи (боржника) за зобов’язанням, що виникло в результаті укладеного договору, закону або іншої підстави.
2. У бухгалтерському обліку — сторона в розрахунках, якій належить отримати від підприємства певну суму грошей або матеріальних цінностей за поставлені товари, надані послуги, роботи тощо; рахунок для обліку таких розрахунків.
Здатність позичальника (фізичної чи юридичної особи) своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов’язання за кредитним договором, тобто повертати отриману суму та сплачувати відсотки.
У ширшому економічному сенсі — фінансовий стан та репутація суб’єкта, що характеризують його можливість отримувати позики та розраховуватися за ними.
1. Який стосується кредиту як суми грошей, що позичається на певних умовах; пов’язаний з наданням або отриманням кредиту.
2. Який стосується кредиту як одного з розділів бухгалтерського рахунку, де відображаються видатки або зобов’язання; що знаходиться у правій частині бухгалтерського рахунку, протилежній до дебету.
3. Який стосується кредиту як позитивної оцінки успішності учня, студента в кредитно-модульній системі навчання.
1. Який отримав кредит (кошти, товар тощо) на певних умовах з обов’язком повернення.
2. Який фінансується за рахунок кредитних коштів або зазнав кредитного впливу (у спеціалізованих контекстах).
1. Стосовний до кредитування та грошового обігу, що стосується взаємозв’язку між кредитною політикою та грошовою масою в економіці.
2. Пов’язаний з інструментами та заходами центрального банку (облікові ставки, операції на відкритому ринку, норми резервування тощо), спрямованими на регулювання обсягу грошової маси та доступності кредитів.
1. Розмовна назва банківської кредитної картки — спеціальної пластикової картки, що надає її власнику змогу отримувати в банку або використовувати для розрахунків позичені (кредитні) кошти в межах встановленого ліміту.
2. Розмовне скорочення від “кредитна картка” або “кредитна карта”.
1. (фін.) Який стосується кредитиву — документарного доручення банку своєму кореспонденту про виплату грошей пред’явнику зазначеного документа.
2. (рідк.) Який надає кредит або пов’язаний з кредитуванням; кредитний.
1. Документ, що підтверджує повноваження дипломатичного представника (посла, посланника, повіреного у справах) та засвідчує його офіційний статус при врученні керівнику держави, що приймає.
2. У міжнародних розрахунках — безвідкличне платіжне доручення (акредитив), що відкривається одним банком (емітентом) на користь іншого банку (банку-кореспондента) з вимогою проводити платежі бенефіціару (одержувачу) за умови надання ним документів, передбачених у кредитиві.
Кредит-нота — документ, який видає постачальник (продавець) покупцеві для підтвердження суми боргу або зобов’язання, що виникло на його користь, наприклад, у разі повернення товару, надання знижки, виправлення помилки в рахунку чи зарахування коштів як авансу.
Кредит-нота — у бухгалтерському обліку: бухгалтерський документ, що підтверджує зменшення дебіторської заборгованості покупця перед постачальником або виникнення кредиторської заборгованості постачальника перед покупцем.