Древослів

Словник Української Мови

  • екіпіровання

    Екіпіровання — власна назва, що позначає процес створення та розвитку міжнародного космічного екіпажу в рамках спільного проєкту, зокрема історичну програму підготовки перших українських космонавтів разом із зарубіжними партнерами наприкінці ХХ століття.

    Екіпіровання — узагальнююча назва для серії міжнародних космічних проєктів (наприклад, “Екіпіровання-1”, “Екіпіровання-2”), у яких брали участь космонавти з України та інших країн, що передбачали польоти на орбітальні станції “Салют”, “Мир” або кораблях серії “Союз”.

  • винятковість

    1. Властивість або стан того, що є винятковим, унікальним, що різко відрізняється від загального правила, звичайної норми або масової практики; надзвичайність, особливість.

    2. Юридичний термін: особливий правовий режим, статус або повноваження, що надаються за законом у певних надзвичайних обставинах або для певних суб’єктів, що відхиляється від загальних норм.

    3. Філософсько-політичний термін (часто у словосполученні “історична винятковість”): концепція, за якою певна нація, держава, культура або історичний шлях вважаються унікальними, не мають аналогів і не підкоряються загальним закономірностям.

  • гаптарюватися

    1. (діал.) Займатися вишиванням, вишивати, особливо професійно або майстерно.

    2. (перен., розм.) Ретельно, з великою старанністю та увагою до деталей виконувати якусь тонку, складну роботу; возитися з чимось.

  • винце

    1. (в архітектурі) декоративний елемент у вигляді невеликого спіралеподібного завитка, що використовується для прикраси капітелей, карнизів, порталів, переважно в стилі бароко та рококо.

    2. (в ювелірній справі та художній обробці металу) тонкий, витончений завиток із дроту, скручений у вигляді спіралі, який є складовим елементом філіграні.

  • екіпірований

    1. Який має повне спорядження, необхідне для певної діяльності, забезпечений спеціальним устаткуванням, одягом або інвентарем.

    2. Обладнаний, оснащений технічно (про транспорт, приміщення тощо).

  • винувач

    1. Той, хто винний у чомусь, хто спричинив щось негативне, небажане або шкідливе.

    2. Той, хто зробив провину, скоїв проступок або злочин; правопорушник.

    3. (у переносному значенні) Причина, джерело чогось (зазвичай негативного).

  • гаптарювати

    1. Займатися гаптарством — виготовляти гаптовані вироби, особливо традиційні українські сорочки.

    2. Прикрашати тканину, одяг вишивкою (гаптуванням), наносити орнамент нитками.

  • винуватість

    1. Відчуття провини, усвідомлення своєї відповідальності за вчинення чогось забороненого, шкідливого або морально неприйнятного; стан людини, яка визнає себе винною.

    2. Юридичний стан особи, встановлений обвинувальним вироком суду; факт доведеної провини у вчиненні правопорушення або злочину.

  • екіпажний

    1. Стосовний до екіпажу (команди судна, літака, танка тощо), що стосується екіпажу, призначений для нього.

    2. Стосовний до екіпажу (колісного пасажирського транспорту), що стосується екіпажу, призначений для нього.

  • гаптарювання

    1. Вишивання золотими або срібними нитками, особливо на оксамиті або шовку, що є традиційним українським декоративно-ужитковим мистецтвом.

    2. Процес створення гаптару — художньо вишитого церковного одягу, покровів, хоругв тощо.