Словник Української Мови
Процес поглинання, всмоктування рідини, газу або інших речовин об’ємом іншої речовини (абсорбентом), що відрізняється від адсорбції тим, що речовина проникає вглиб матеріалу.
У переносному значенні — повне засвоєння, поглинання чогось не матеріального (наприклад, знань, інформації, культури).
У біології та фізіології — процес всмоктування, проникнення рідин або розчинених речовин крізь клітинні мембрани в тканини організму.
1. Який має властивість абсорбувати, тобто всмоктувати, поглинати рідину, гази, енергію або інші речовини всією своєю масою або поверхнею.
2. (перен.) Такий, що сприймає, засвоює інформацію, знання, культуру тощо.
1. (техн., хім.) Який стосується одночасного або послідовного процесів поглинання (абсорбції) та виділення (десорбції) речовини, зазвичай з газової або рідкої фази. Наприклад: абсорбційно-десорбційний цикл, абсорбційно-десорбційна установка.
2. (фіз.) Який описує властивості або характеристики матеріалу, пов’язані з його здатністю до абсорбції та подальшої десорбції (наприклад, вологи, газів). Наприклад: абсорбційно-десорбційні властивості сорбенту.
1. (фіз., хім.) Пов’язаний з абсорбціометрією, тобто з вимірюванням інтенсивності поглинання (абсорбції) електромагнітного випромінювання речовиною; властивий абсорбціометрії, призначений для неї.
2. (техн.) Стосуючийся абсорбціометра — приладу для вимірювання кількості газу, поглиненого рідиною.
1. Прихильники абстенціонізму — політичної тактики ухилення від участі у виборах або інших формах політичної активності як форма протесту або бойкоту.
2. Представники художнього напряму абстракціонізму (абстракціонізму), які створюють твори з використанням виключно абстрактних форм, кольорів та ліній, відмовляючись від зображення реальних предметів.
1. Пов’язаний з абстиненцією, що стосується абстиненції (у медицині — стану, що виникає при різкому припиненні вживання психоактивних речовин після тривалого вживання).
2. Характерний для стану абстиненції, що виявляє її ознаки (наприклад, абстинентний синдром).
1. (у філософії, психології) такий, що сприймає, спрямований на зовнішній об’єкт або навколишнє середовище; протилежний інтенційному (про свідомість, пізнання).
2. (у біології, медицині) такий, що стосується абієнта — організму, який зазнає впливу зовнішнього середовища або іншого організму.
1. Який стосується абієтинової кислоти, її похідних або містить її; властивий абієтиновій кислоті.
2. Який отримано з абієтинової кислоти або за її участю (наприклад, про ефіри, солі).
1. У біології та медицині — гіпотетична первісна жива істота, що, на думку деяких учених, виникла з неживої матерії в процесі абіогенезу.
2. У філософії та вченні про походження життя — загальна назва для уявних перших форм життя, що зародилися без участі інших живих організмів.
1. Пов’язаний з абіогенезом, тобто з теорією походження живого з неживої матерії в процесі еволюції.
2. У біології: такий, що стосується походження організмів без участі батьківських особин; що розвивається без попереднього зародка.