Словник Української Мови
1. Дія за значенням дієслова “заснувати”; створення, закладання чогось нового (організації, установи, міста, підприємства тощо).
2. (у філософії, теорії пізнання) Фундаментальний принцип, постулат, який лежить в основі якоїсь теорії, вчення або системи знань.
3. (застаріле) Підстава, обґрунтування, аргумент для чогось.
1. Мати щось за основу, грунтуватися на чомусь, виходити з певних принципів, фактів або припущень.
2. Бути заснованим, створеним, закладеним кимсь або внаслідок певних дій; починати своє існування.
3. (у пасивному стані) Спиратися на щось, мати опору в чомусь (про фізичні об’єкти).
1. Створювати, закладати щось нове, давати початок чомусь (організації, установі, підприємству, місту тощо).
2. Будувати, створювати щось на певних принципах, правилах, фактах; робити щось основою, фундаментом для подальших міркувань, висновків або дій.
1. Дія за значенням дієслова «засновувати»; створення, закладання чогось нового (організації, установи, підприємства, міста тощо).
2. (перен.) Покладання чогось в основу, прийняття чогось за вихідний принцип, ідею або підставу; обґрунтування.
Який створюється, утворюється на основі чогось, бере за основу, фундамент.
Який починає існувати, започатковується, організовується (про установу, підприємство, поселення тощо).
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Овруцькому районі Житомирської області.
2. (у спеціальній термінології, заст.) Початок, основа, перший заклад чогось; те, на чому щось ґрунтується, засновується.
Жінка, яка заснувала або співзаснувала якусь організацію, установу, підприємство, населений пункт, наукову школу, напрямок у мистецтві тощо.
Жінка, яка є творцем, основоположником якоїсь ідеї, вчення, теорії, традиції.
1. Прикметник, що належить до засновника або засновниці; пов’язаний з діяльністю засновника, характерний для нього.
2. Такий, що стосується заснування, створення або інституціалізації чого-небудь; первинний, вихідний, пов’язаний з початками установи чи організації.
3. Притаманний періоду заснування, витокам; характеризуючий осіб або дії, причетні до утворення établíментного або громадського інституту.
1. Стан, становище або діяльність засновника; факт заснування чогось.
2. (у спеціальному вжитку) Назва конкретної організації, установи, громадського об’єднання, що має на меті фундаційну, засновницьку діяльність (наприклад, благодійний фонд).
Особа, яка створила, започаткувала або ініціювала виникнення чогось (організації, установи, підприємства, вчення, школи тощо).
Той, хто поклав початок чомусь, є першоджерелом або основоположником (ідей, напрямку, традиції).
У контексті юридичної особи — фізична особа (або особи), рішенням та/або безпосередньою участю якої було створено юридичну особу, і чиї дані внесені до Єдиного державного реєстру.