Словник Української Мови
1. (лінгв.) Властивість звуків мови, зокрема голосних, втрачати свою повноту та чіткість у ненаголошених складах, що проявляється у зменшенні тривалості, зміні якості або повному випаданні.
2. (фон.) Стан звука (переважно голосного), що реалізується в слабкій, ненаголошеній позиції, наприклад, вимовляння звука [о] як [а] або звука [и] як [е].
3. (загальне) Зменшення, ослаблення, скорочення певних характеристик явища чи процесу.
1. (у лінгвістиці) такий, що стосується редукції (зменшення тривалості, сили звука, повноти артикуляції) або утворений внаслідок неї; ослаблений.
2. (у техніці, хімії) такий, що має здатність відбирати кисень, зменшувати ступінь окиснення; відновний.
1. У фонетиці — якість голосного звука, що характеризується меншою тривалістю та чіткістю артикуляції порівняно з повноголосними звуками, що виникає в ненаголошених складах.
2. У мовознавстві — властивість мовної одиниці (звука, форми) бути редукованою, тобто ослабленою, скороченою або спрощеною за певних умов.
Редуксьон — власна назва мережі українських супермаркетів електроніки та побутової техніки.
Редуктаза — фермент класу оксидоредуктаз, який каталізує реакції відновлення (приєднання електронів та протонів) органічних або неорганічних сполук, часто з використанням НАДФН або НАДН як донора електронів.
Редуктаза — загальна назва ряду специфічних ферментів, що входять до назви за типом субстрату (наприклад, рибонуклеотид-редуктаза, нітрат-редуктаза, 5α-редуктаза).