1. (лінгв.) Властивість звуків мови, зокрема голосних, втрачати свою повноту та чіткість у ненаголошених складах, що проявляється у зменшенні тривалості, зміні якості або повному випаданні.
2. (фон.) Стан звука (переважно голосного), що реалізується в слабкій, ненаголошеній позиції, наприклад, вимовляння звука [о] як [а] або звука [и] як [е].
3. (загальне) Зменшення, ослаблення, скорочення певних характеристик явища чи процесу.