Словник Української Мови
Ледащо — іменник середнього роду, що означає людину, яка веде безпутне, аморальне життя, схильну до розпусти, пияцтва та інших шкідливих звичок; нероба, гультяя, розтринькувача.
Ледащо — застаріле слово, яке також може вживатися як лайливе або зневажливе звертання до такої людини.
1. Негідник, нікчема, нікчемна людина.
2. Щось нікчемне, неварте уваги або поваги; дрібниця, дурниця.
1. Який завгодно, будь-який (переважно з відтінком зневажливості або байдужості).
2. Неякісний, поганий, нікчемний.
1. З великими зусиллями, з труднощами; важко, ледь.
2. Ледь-но, тільки-но, щойно (про початок дії або стану).
3. Ледь, тільки, трохи, зовсім мало (про кількість або ступінь).
4. Уживається для посилення значення прислівника або дієслова, висловлюючи ледь помітну можливість, сумнів у чомусь; майже, навряд чи.
Дуже ледве, ледь-ледь, з великими зусиллями або з великим трудом.
Дуже повільно, майже непомітно, ледь.
Дуже ледь, ледь-ледь, ледве, майже не.
З великими зусиллями, з великим трудом.
Дуже ледь, з великими зусиллями, ледь-ледь.
1. (розм.) Те саме, що ледадництво — бездіяльність, лінощі, марнування часу; ледарство.
2. (перен., розм.) Про людину, яка веде ледачий, бездіяльний спосіб життя; ледар, ледащо.
1. (у народній творчості) утілена назва ледачої, лінивої, неробучої людини; ледар, ледащо.
2. (рідко, у фольклорі) істота, що символізує лінощі та бездіяльність; персоніфікація ледарства.
1. Рідкісний, архаїчний варіант написання слова “ледака”, що вживався в українській мові для позначення ледачих, неробочих людей, гультаїв.
2. У західних регіонах України — діалектна назва для невеликої, часто незграбної або ледачої людини, дитини.