Словник Української Мови
1. Який поєднує радіальне (променеве) розташування елементів із їх сферичною формою або організацією навколо спільного центра.
2. У техніці: стосовний до конструкції (наприклад, підшипника), в якій тіла кочення (кульки) розміщені по радіусах між зовнішнім і внутрішнім кільцями, що мають сферичні поверхні кочення, що дозволяє компенсувати перекоси.
1. (про підшипник) Призначений для сприйняття комбінованого навантаження — як радіального (перпендикулярного до осі обертання), так і значного осьового (упорного, вздовж осі).
2. (про конструкцію, розташування) Такий, що орієнтований або діє одночасно по радіусах (від центру до периферії або навпаки) і в осьовому (поздовжньому) напрямку.
Одиниця вимірювання плоских кутів у Міжнародній системі одиниць (SI), що дорівнює центральному куту, який спирається на дугу кола, довжина якої дорівнює радіусу цього кола.
1. (у математиці) Пов’язаний з радіаном, що вимірюється в радіанах; властивий радіану.
2. (у техніці) Такий, що має форму променя або розташований по радіусу; променевий, радіальний.
1. Точка на небесній сфері, з якої, внаслідок перспективи, здаються що вилітають метеори належать до одного потоку (наприклад, під час метеорного дощу).
2. В оптиці — точка перетину продовжених у зворотному напрямку променів, що виходять з оптичної системи.