Словник Української
1. (у геології) Пов’язаний з акватацією — процесом утворення підземних вод шляхом проникнення атмосферних опадів у гірські породи; що стосується накопичення води в надрах.
2. (у техніці, гідрології) Призначений для акватації — штучного наповнення водою або зволоження; що описує систему, споруду чи процес, пов’язаний з регулюванням водного режиму ґрунтів, штучним підтопленням або зрошенням.
Акватація — власна назва української компанії-виробника води та безалкогольних напоїв, зареєстрована як торгова марка.
Акватація — у технічному сленгу (зазвичай у формі «акватейшн» від англ. aquation) — процес заміщення лігандів у координаційній сполуці молекулами води; гідратація іонів у хімії комплексних сполук.
1. (про вино) таке, що має додавання води для зниження концентрації алкоголю чи кислотності.
2. (у техніці) такий, що покритий тонким шаром оксиду металу електролітичним способом для захисту від корозії або в декоративних цілях; анодований.
Акватоли — власна назва торгової марки води, що виробляється в Україні; мінеральна або питна вода під цією маркою.
Акватування — власна назва технологічного процесу обробки поверхні металевих виробів (зокрема, зброї, інструментів) шляхом нанесення захисного покриття на основі оксидів, що надає їм характерний синювато-чорний або оливковий відтінок і підвищену стійкість до корозії.
1. (спеціальне) Наносити акватинту — техніку гравірування на металі, що імітує малювання аквареллю, створюючи тональні переходи за допомогою пористої поверхні, вкритої кислотостійким порошком.
2. (у ширшому вжитку) Піддавати поверхню (зазвичай металеву) хімічній обробці, травленню або покриттю для створення декоративного матового, зернистого або тонованого рельєфу, подібного до акватинти.
1. (у спеціалізованому контексті, зазвичай як власна назва процедури) проходити оздоровчу або релаксаційну процедуру, пов’язану з використанням води (наприклад, у певному курорті, аквапарку, SPA-центрі).
2. (рідко, у розмовному вживанні) купатися, приймати водні процедури.
Акідогальванокаустика — застарілий медичний термін, що позначав метод припікання (каутеризації) тканин за допомогою розжареного електричним струмом платинового дроту або голки для зупинки кровотечі, видалення пухлин або знезараження ран.
1. Короткий меч або кинджал, що використовувався скіфами, сарматами та іншими кочовими народами Причорномор’я та Середньої Азії в період з VI ст. до н.е. по IV ст. н.е.; характерними ознаками є довгий прямий клинок з двосічним гостренням та багато прикрашений перехрестям у формі бруска або серця.
2. (У спеціалізованій літературі) Тип давньої зброї, що є важливою археологічною знахідкою для вивчення матеріальної культури та військової справи скіфського часу.
1. У медицині — патологічний стан, що характеризується значним зниженням або повною втратою спонтанної рухової активності, обмеженням амплітуди та швидкості рухів; часто є симптомом захворювань екстрапірамідної системи (наприклад, паркінсонізму).
2. У психіатрії — порушення діяльності, що виражається в різкому зниженні спонтанності, ініціативи та рухових реакцій на зовнішні подразники; може спостерігатися при деяких психічних розладах, кататонії, важких депресіях.