Антиауксин — речовина, яка пригнічує дію або синтез природних регуляторів росту рослин — ауксинів, викликаючи протилежний фізіологічний ефект.

1. У віршознавстві — трискладовий стопа в античній метриці, що складається з двох довгих складів та одного короткого в кінці (— — U), протилежна за будовою бакхію.

2. У силабо-тонічному віршуванні — трискладовий стопа з наголосом на першому складі, що може використовуватися як компонент метричної схеми в поезії.

1. Спеціальний пристрій або система для блокування несанкціонованого зняття колісних дисків з автомобіля, що монтується на гвинти або болти кріплення.

2. Розмовна назва захисного гвинта (болта) з унікальним профілем головки, для відкручування якого потрібен спеціальний ключ-адаптер, що ускладнює викрадення коліс.

Антибаріон — елементарна частинка, що є античастинкою до баріона; складається з трьох антикварків і має баріонне число -1 (на відміну від баріона, який має баріонне число +1). Прикладом антибаріона є антипротон.

1. Власна назва художнього проекту, документального фільму або серіалу, присвяченого критичному переосмисленню життя та творчості відомої особистості, часто з використанням архівних матеріалів, свідчень сучасників та альтернативних точок зору, що суперечать офіційному або ідеалізованому образу.

2. (У ширшому вживанні) Твір (літературний, кінематографічний тощо), що є свідомою протилежністю традиційній панегіричній біографії, акцентуючи увагу на суперечливих, темних або замовчуваних сторонах життя персонажа, його вадах та конфліктах.

1. Медичний метод дослідження кольорового зору, заснований на використанні спеціального приладу — аномалоскопа, для кількісної оцінки сприйняття кольорів, головним чином червоного та зеленого, з метою діагностики різних форм дальтонізму (колірної сліпоти).

2. Назва самого процесу обстеження зору за допомогою аномалоскопа.

Аномер — стереоізомер вуглеводів (цукрів), що відрізняється конфігурацією при першому (для альдоз) або другому (для кетоз) атомі вуглецю (аномерному центрі) після утворення циклічної (піранозної чи фуранозної) форми з відкритої ланцюгової; розрізняють α- та β-аномери.

1. (у хімії) Процес перетворення речовини в аномер — один із двох стереоізомерів циклічних форм вуглеводів (цукрів), що відрізняються конфігурацією геміацетального (ано́мерного) атома вуглецю.

2. (у хімії) Хімічна реакція або процес, в результаті якого утворюється аномер, зазвичай шляхом взаємоперетворення α- та β-форм цукрів у розчині.

1. У хімії вуглеводів — властивість моносахаридів існувати у двох стереоізомерних формах (аномерах), які утворюються внаслідок утворення циклічної напів-ацетальної форми та відрізняються конфігурацією аномерного (першого) атома вуглецю відносно карбонільної групи в ланцюзі.

2. У біохімії та молекулярній біології — явище, пов’язане з аномерами цукрів, що має значення для структури та властивостей полісахаридів, нуклеїнових кислот та інших біомолекул.