Апобазидія — у мікології: тип базидії (спороносного органа) у деяких грибів, що має форму булави з розширеною верхівкою, де на стеригмах утворюються базидіоспори.
-
апогалактій
1. У давньогрецькій міфології — свято на честь Аполлона, що відзначалося в Афінах щорічно протягом семи днів у місяці таргеліоні (травень-червень).
2. У сучасній науковій термінології (історія, культурологія) — рідкісний термін для позначення цього конкретного давньогрецького свята або періоду його проведення.
-
апогаметія
Апогаметія — у ботаніці: тип розмноження деяких рослин, при якому зародок утворюється без запліднення з клітин заростка (гаметофіта).
-
апогамний
1. (у ботаніці) що стосується апогамії — способу розмноження рослин, при якому зародок розвивається з клітин заростка або гаметофіта без запліднення.
2. (у біології загалом) що розмножується або розвивається без участі статевого процесу, без запліднення.
-
апогамогонія
Апогамогонія — у ботаніці: форма апоміксису, при якій зародок утворюється без запліднення з незрілої статевої клітини (наприклад, з яйцеклітини або іншої клітини зародкового мішка).
-
апогейний
1. (астрон.) Пов’язаний з апогеєм, що стосується найбільшої відстані між супутником і центральним тілом (найчастіше — Місяцем або штучним супутником від Землі).
2. (перен.) Який досяг найвищої точки розвитку, найбільшої сили, інтенсивності; піковий, кульмінаційний.
-
апогенія
1. У ботаніці: найвища точка розвитку рослини, коли вона досягає максимальної вегетативної маси та починає період цвітіння і плодоношення.
2. У переносному значенні: пік, найвища точка розвитку, розквіту чого-небудь (наприклад, апогенія творчості, апогенія цивілізації).
-
апограніт
1. Власна назва торгової марки штучного каменю, що використовується для виробництва кухонних стільниць, підвіконня та інших елементів інтер’єру; композитний матеріал на основі акрилової смоли, мінеральних наповнювачів та пігментів, що відрізняється високою міцністю, гігієнічністю та відтворенням візуальних властивостей натурального каменю.
-
аподейтика
Аподейтика — у давньогрецькій філософії, зокрема в логіці Арістотеля, демонстративна наука, що ґрунтується на аподиктичних (незаперечних, достовірних) доказах і силогізмах, на відміну від діалектики, яка оперує ймовірними судженнями.
Аподейтика — у сучасній термінології (рідковживане): логічна теорія строго наукового, аподиктичного пізнання; вчення про достовірні, необхідні та універсальні істини, що доводяться з необхідністю.
-
аподема
Аподема (від грец. ἀπόδημος — відсутній, подорожуючий) — у Стародавній Греції особа, яка тимчасово виїхала зі свого рідного міста (полісу) для проживання в іншій місцевості, часто з політичних, торгових чи освітніх причин, але зберігала права громадянства у своєму полісі.
У сучасному вжитку (переважно історичному та науковому) — термін для позначення грецького колоніста або переселенця, який не втратив формального зв’язку з метрополією, на відміну від апойка (засновника нової, незалежної колонії).