Словник Української Мови
1. Абстрактна властивість дії, процесу або явища, що полягає в можливості його практичного виконання, реалізації, втілення в життя; реалізовність.
2. У логіці та філософії — характеристика висловлювання, ідеї або теорії, що означає їхню принципову можливість бути реалізованими на практиці, не суперечитимучи законам природи або логіки.
1. Дія за значенням дієслова здійснювати; реалізація, втілення чогось у життя, переведення задуму, наміру, ідеї в реальність.
2. (у філософії) Процес набуття реального існування, матеріалізація можливості, потенції; актуалізація.
1. Такий, що може бути здійснений, реалізований, виконаний на практиці; можливий для втілення в життя.
2. (У філософському та формальному контексті) Такий, що може мати місце в дійсності, бути реальним, а не лише мислимим; можливий.
1. Стати реальним, дійсним; збутися, реалізуватися (про плани, мрії, бажання тощо).
2. Втілитися в життя, набути конкретного вираження, виконатися (про ідеї, задуми, проекти).
3. (У філософському та загальному вжитку) Проявитися, виявитися, стати фактом, набути реального існування.
1. Зробити реальним, надати чомусь реального існування; втілити в життя, виконати (про наміри, плани, ідеї).
2. Виконати, зробити, провести в життя якусь дію, роботу, завдання.
3. (У філософському та лінгвістичному вживанні) Надати предмету або явищу форми реального існування, реалізувати.
1. Абстрактна властивість об’єкта, яка полягає в можливості його реалізації, виконання, досягнення; реальність, можливість здійснення чогось.
2. У філософії та логіці — категорія, що протиставляється неможливості та означає такий стан речей або властивість висловлювання, при якому щось може статися або бути реалізованим у конкретних умовах.
1. Такий, що може бути виконаний, реалізований на практиці; можливий для здійснення.
2. (У філософському та формально-логічному контексті) Такий, існування якого не суперечить законам логіки або основним принципам даної теорії; можливий, допустимий.
1. Абстрактний іменник, що означає стан або якість бути здійсненим, реалізованим; матеріалізація, втілення чогось у життя, реальність виконання задуманого.
2. У філософському та термінологічному вживанні — реальне існування, буття чогось у дійсності, на відміну від потенційності або можливості; актуальність.
1. Дія за значенням дієслова здійснити; реалізація, втілення в життя чогось задуманого, наміченого.
2. Результат такої дії; те, що було здійснено, реалізовано.
1. Такий, що може бути здійснений, виконаний, реалізований на практиці; можливий для втілення в життя.
2. (У філософському та формально-логічному контексті) Такий, існування якого не суперечить законам логіки або основним принципам даної системи знань; можливий, допустимий (про поняття, ідею, припущення).