Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан того, що є незбалансованим; відсутність рівноваги, злагодженості, пропорційності між частинами чогось.
2. У медицині та психології — порушення гармонійної роботи організму, системи або психічних процесів; розлад.
3. У техніці та механіці — стан, коли центр ваги об’єкта не збігається з віссю його обертання, що призводить до вібрацій.
Приклад 1:
Нерідко вищі керівники ухвалюють рішення за своїх підлеглих, або ж рішення ухвалюються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що заново ухвалюються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що ухвалюються, не враховують попередній досвід, дублюють рішення, що ухвалені на іншому рівні; має місце нечітка процедура узгодження рішень між структурними підрозділами і виконавцями, незбалансованість керуючого впливу при розв’язанні різних проблем і задач. Рішення ухвалюються за умов невизначеності, коли неможливо оцінити вірогідність потенційних результатів, оскільки необхідні чинники є складними та новими і про них неможливо отримати достатньо релевантну інформацію.
— Котляревський Іван, “Енеїда”