Словник Української Мови
Буква
1. Властивість за значенням прикметника “непорушний“; стан, коли щось не може бути порушене, змінене або скасоване; недоторканність, незмінність.
2. (У філософській та юридичній термінології) Фундаментальна, абсолютна стійкість, незмінність і недоторканність певних принципів, законів, прав або кордонів.
Приклад 1:
Пишні похорони цариці мали, очевидно, продемонструвати непорушність і міць шамансько-теократичного режиму. Разом з Хіміко «в останній шлях» відрядили більше ста її «слуг», а на могилі грізної правительки насипали величезний курган у 100 кроків діаметром.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”