1. Філософський напрям кінця XIX — початку XX століття, що розвивав ідеї критицизму Іммануїла Канта, наголошуючи на обмеженості пізнання сферою досвіду та аналізуючи умови можливості наукового знання; часто ототожнюється з неокантіанством.
2. У літературознавстві та мистецтвознавстві — напрям критики, що виник у Франції наприкінці XIX століття, який поєднував наукову об’єктивність історико-культурного методу з інтуїтивним психологізмом та увагою до індивідуальності творчості митця.