1. Пов’язаний із неокритицизмом — філософським напрямом кінця XIX — початку XX століття, що розвивав і переосмислював ідеї німецького критицизму Іммануїла Канта, зокрема акцентуючи увагу на теорії пізнання та методології наук.
2. Характерний для неокритиків; такий, що дотримується принципів неокритицизму.