1. (мистецтво) Пов’язаний із неоконструктивізмом — напрямом у мистецтві (переважно живопису та архітектурі) другої половини XX століття, що відроджує та переосмислює принципи художнього конструктивізму 1920-х років, зокрема використання геометричних абстракцій, чітких форм та конструктивних композицій.
2. (архітектура) Стосунний до архітектурного стилю, що розвивався з кінця 1970-х років як реакція на модернізм і бруталізм, характеризується поєднанням естетики класичного конструктивізму з новими технологіями, деконструктивістськими елементами та іронічним цитуванням історичних форм.