Значення
-
Архітектурний стиль другої половини XX століття, що розвивав ідеї конструктивізму 1920-1930-х років, використовуючи сучасні технології, матеріали (залізобетон, скло, метал) та естетику функціональності, геометричну чіткість форм, великі площини фасадів, відкриті конструкції.
-
Напрям у образотворчому мистецтві (живопис, скульптура), що відроджує та переосмислює принципи художнього конструктивізму, зокрема акцент на абстрактних геометричних формах, просторовій організації композиції, використанні індустріальних матеріалів і технік.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. неоконструктивізм, р. неоконструктивізму, д. неоконструктивізмові, з. неоконструктивізм, о. неоконструктивізмом, м. неоконструктивізмі, к. неоконструктивізме