Значення
-
Представник напряму в літературі, мистецтві або архітектурі, що виник наприкінці XIX — на початку XX століття, орієнтований на творче переосмислення форм і принципів античного та класицистичного мистецтва.
-
Послідовник або прихильник неокласицизму як художньої, літературної або інтелектуальної течії.
-
(У музиці) Композитор, що працює в стилі неокласицизму, для якого характерне використання форм і жанрів бароко або класицизму в поєднанні з сучасними композиційними техніками (наприклад, І. Стравінський, С. Прокоф’єв).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. неокласик, р. неокласика, д. неокласикові, з. неокласика, о. неокласиком, м. неокласикові, к. неокласику