Словник Української Мови
Буква
1. (розм.) У спосіб, властивий напосідливому (наполегливому, настирливому) чоловікові; настирливо, наполегливо, з великою завзятістю.
2. (перен., розм.) Про дію, виконану з надмірним старанням, ретельністю, іноді з відтінком нав’язливості; старанно, ретельно, але настирливо.
Приклад 1:
Інстинкт самоохорони, такий брутальний та немудрий зовні, скільки міг провадив у хлопцеві хитру роботу, напосідливо доводячи, що його турбують тільки дрібниці невстаткованого побуту, дрібниці минущі й виправні.Тож йому на думку спало, що харч у нархарчу не досить поживний для його організму, і він перейшов до приватної їдальні; то почало здаватись, що на повітрі мало буває, і він став гуляти вдень між першою та другою годинами, незважаючи на мряку й негоду. Діставши нежить і легенького бронхіту, страшенно стурбувався за своє здоров’я і старанно роздивлявся на змокрілу від харкотиння хустку, шукаючи на ній слідів туберкульозної крові.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”