Словник Української Мови
Буква
1. Дрібний, ледь помітний дощ, що падає з невеликої висоти, часто взимку або пізньою осінню; ситний дощик, імла.
2. (переносне значення) Щось дуже дрібне, незначне, ледь помітне або несуттєве (наприклад, про дрібний шрифт, деталі тощо).
3. (діал.) Дрібний сніг, снігова крупа, що падає в безвітряну погоду.
Приклад 1:
З кошлатих кущів солов’ята зиркали, як по землі і щедро і видавцем, то зливи ходили, високі, як циркулі, то мжичка мала метушилася видрібцем. На клуні стовбичив промоклий бусол.
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”
Приклад 2:
Саме тому, мабуть, у моїх творах i мжичка. Нi, мабуть, не тому: я просто фiксував настрої тридцятих рокiв.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
…Побiгла мжичка. Мжичило, мжичило, i чогось було сумно тодi.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”