Словник Української Мови
Буква
1. Рідкісне прізвисько або неофіційна назва, що може вживатися для позначення людини (переважно жінки) з характерним рухом повік або великими очима.
2. У місцевих говірках — можлива назва рослини або предмета, пов’язана з дією моргати (наприклад, народна назва квітки, пелюстки якої рухаються від вітру).
3. У фольклорі або неформальному мовленні — образна назва світлячка, комахи чи іншого об’єкта, що миготіє або блимає, наче моргає.
Приклад 1:
«Ще одна моргуха», — подумав Перфецький, підвівшися на ноги і повільно обтріпуючись від водоростей та мокрого піску. — Привіт, — мовила мавпа людським голосом, від чого Стах шалено подивувався.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Гостей стрiла писарка — молода, обгодована i свiжа молодиця-моргуха. — Улясю, сказав весело писар, — давай нам обiдать, та ще й швидко!
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”