Приклад 1:
Безручко з деяким сумнівом глянув на Івана, а тоді звинно, як досвідчений циркач, вихопив з візка колесо, перекидаючи з руки в руку, наче воно від того лише, що Безручко його торкнув, налилося вогнем, встромив правицю у вісь, котра роздалася, як у чохлу, й крутнув над головою (Іван і не здогадувався, що Безручко такий сильний, зрештою, не виключене, що за цей час, як Іван його не бачив, Безручко й справді, як запевняв колись, — Іван уже й не пам’ятає з якого приводу, — Сава Котляр, у мандрівному цирку натренував собі додаткові м’язи, бож тепер він обертав дзиґою важке колесо легше, ніж атлет, що кидає молот у ціль), аж Іванові від несподіванки вдарили в мозку нескінченні, з’єднані між собою від луни до луни щораз новими гусячими перетинками, літаври, а коли звук металевих тарілок став ущухати, Іван побачив, що колесо в Безручковій руці блискавично видовжується, набираючи дедалі стрімкішого розгону, тому що кований пруг з середини розпирають метрові дріжджі. Ось воно вже поглинуло лікарню, Філадельфію, Америку, весь світ й остаточно набирає обрисів галактичної спіралі, що ковтає, як гуска, одну за одною зоряні системи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
