Словник Української Мови
Буква
1. Високий головний убір, що є знаком архієрейської гідності в християнській церкві, зазвичай прикрашений вишивкою, іконами та коштовностями.
2. У Стародавньому Римі: головний убір верховного жерця (понтифіка), а також діадема, корона.
3. У західній геральдиці: стилізоване зображення єпископської митри, що використовується як геральдична фігура або нашоломник на гербі.
4. Рід черепах родини морських черепах, що має міцний серцеподібний панцир (наприклад, мітра шоломова).
Приклад 1:
В добу архаїки іранський Мітра (як і його індійський тезка) був, найімовірніше, солярним культом, адже його «день народження» відзначали 25 грудня — період зимового сонцестояння. Ймення «Мітра» означає «вірність», отож цей культ мав водночас і етичне забарвлення.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”