морський

Приклад 1:
Як цар морський покличе — треба слухать. На те є служба, — сам здоровий знаєш.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
i ста­рi по­ви­пов­за­ли з хат ди­ви­тись на та­ку про­яву, i усi ж то по­за­ди­ра­ли го­ло­ви i див­ляться, як пан Забрьоха, мов птах який за­морський, ле­тить по­пiд не­бе­са­ми; ру­ка­ми бов­та, мов кри­ла­ми, чер­кес­ка йо­му роз­ду­вається, но­га­ми дри­га, ша­ро­ва­ри на­пу­жи­лись, сам упо­тiв, нi­би у га­ря­чiй ба­нi, i ле­тить, i кри­чить, i де зазд­рить на зем­лi чо­ло­вi­ка, то скiльки є го­ло­су пи­ти про­сить. Сеє ба­ча­чи, ста­рi лю­ди плю­ють, жа­ха­ються; жiн­ки го­ло­сять з пе­ре­ля­ку, а ма­лим дi­тям не од­но­му до­ве­ло­ся пе­ре­по­лох ви­ли­ва­ти.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Там бу­ло та­ке пи­са­но, що па­на Забрьоху, та­ки на­шо­го Ми­ки­ту Ула­со­ви­ча, за­чим не пос­лу­хав па­на пол­ков­ни­ка чер­нi­говсько­го та не прий­шов з хваб­рою Ко­но­топською сот­нею у Чер­нi­гов, як йо­му бу­ло пи­са­но, а за­мiсть то­го за­по­лiс­ку­вав у став­ку, ко­но­топських мо­ло­диць та ста­рих баб, мов плат­тя, та з пiв­де­сят­ка їх на смерть уто­пив; а да­лi, як ви­шу­кав про­меж них вiдьму, та їй i пiд­дав­ся, i чор­тя­цi ду­шу зак­рi­пос­тив, та й лi­тав у ви­рiй, мов той птах за­морський, що усi лю­ди ба­чи­ли, i ди­ву­ва­лись, i по­ля­ка­лись, а де­яким ма­лим дi­тям i пе­ре­по­лох ви­ли­ва­ли, так-то доб­ре ку­ман­ду­вав пан сот­ник над своєю сот­нею; так за те йо­го з сот­ни­чест­ва i змi­ни­ти… Як се по­чув на­род, так i вжах­ну­лись, i сто­ять, ро­ти по­роз­зяв­лю­вав­ши, а наш сер­деш­ний Забрьоха си­дить, мов га­ря­чим бор­щем пох­ли­нув­ся… i ка­за­ти б то, i у гор­лi заст­ря­ло, i поб­лiд, i по­си­нiв, i зо­пи­нив­ся, i сльози пус­тив. А Ри­го­ро­вич йо­му i ка­же: “От так же, па­не сот… чи то пак вже, па­не Ми­ки­то!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”