мавзолей

Приклад 1:
— на прохання Чоботаренка, який сердито відмовився супроводжувати Гандзю й Валерія, аби терміново розшукати якихось їхніх заокеанських приятелів, бо Гандзя заявила, що Тадзьове товариство псує їй кров, а це може назавжди підірвати її душевну збалянсованість, хоча Тадзьо багаторазово й вибачався перед нею, клянучися всіма святими, що він і в гадці не мав її образити, — кожний за власним розсудом вибирає свій спосіб життя, і він, Тадзьо, те повнотою толерує, тільки залишає й собі при тому право на власну думку, — Безручко на прохання Чоботаренка відкрив перед Пилипом- Линвоскоком, — як його пізніше прозвав був Тадзьо, витягши ледве живого з Тібру, — відкрив свою виварку-барабан, про яку Тадзьо начувався, ніби то не виварка, а мавзолей-домовина, в якій Безручко зберігає урну з попелом дружини й сина, — аби краще унаочнити теорію круглого часу, з якої Тадзьо й значно пізніше мало що добрав, оскільки його сумління, розворушене Гандзиним гнівом, почали долати сумніви, ану ж він, Тадзьо, й справді винен перед Гандзею, хоча не він, а вона на нього кидалася з кулаками, а це, — навіть коли Гандзя й пішла, — й заважало йому зосередитися на головному попри те, що він був свідком того перетворення. Звісно, попервах, коли Безручко відкрив виварку-барабан, Тадзьо угледів на дні не урну з попелом Безручкових кревних, а подряпаного бляшаного соняшника, точнісінько такого, як то він бачив у Нью-Йорку, куди Тадзьо аж на півроку їздив відвідувати тітку Степаниду, яка йому щомісяця на цигарки висилала дещицю грошей, не вірячи, що Тадзьо здолає заробити собі на прожиток вже хоча б тому, що всі Тадзьові починання (а Тадзьо брався за все, мавши неозоре поле зацікавлень, від нового, його власного, хоч і не запатентованого способу годування пстругів почавши, — Тадзьо запевняв, що в цей спосіб із звичайнісінької миршавої форелі легко виплекати пишногруду сирену, — і собаківництвом чи астрофізикою скінчивши, в яку його час від часу пробував уводити професор коооп, хоча кожного разу вони ніяк не могли видибати за спіральну анність Андромеди), крім збитків і змарнованого часу ніколи йому нічого не принесли, оскільки, як на тітчин розсуд, Тадзьо вічно не з того боку брався за справу, точнісінько, як це було і з Тадзьовим батьком, а її шалапутним братом, якого вона, Степанида, дуже любила і якому теж ніколи ні в чому не таланило, хоча Тадзьо, якби це висловили у його присутності, найрішучіше заперечив би такі, як на його думку, безпідставні твердження і супроти батька, і супроти себе, бож усі ці судження тітка висновувала з випадкових інформацій знайомих, котрих збивав на манівці не так Тадзів невреґляментований спосіб життя, як ще з дитинства засвоєна звичка, якій, не виключене, допомогли розвинутися післявоєнні руїни, де Тадзьо разом з іншими хлопчаками знаходив серед погнутого залізяччя, що було колись Гратами бальконів чи водопровідними рурами, уламки бомб і навіть заржавілий автомат з набоями, — звичка (що її чомусь усі Тадзьові благодійники одностайно засуджували, ніби вишукувати серед непотребу щось придатне до вжитку й справді належало до сороміцького ґанджу) — звичка час від часу, як, приміром, тоді в Нью-Йорку на 59-ій вулиці, попорпатися (а хіба в кожній людині не сидить бодай малий дослідник і відкривач нових континентів?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
У Пасаргадах, по сусідству з Персеполем, збереглися палац і мавзолей засновника Перської держави Кіра II Великого, храм вогню. В 1947 р. у Північно-Західному Ірані на південний схід від оз.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
Поховали засновника Перської держави в мавзолеї у Пасаргадах (у ранньо- ісламську добу цей мавзолей назвали могилою «матері Соломона»), Того ж 530 р. до н. е. перським царем став старший син Кіра II Камбіз. Через п’ять років він організував воєнний похід проти Єгипту, залучивши до нього, за словами Геродота, «різних своїх підданців», у тому числі еллінів (Історія, III, 1).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”