манний

Приклад 1:
Не зна­ходячи в них того, що можна було б назвати радістю, яка належала б йому неподільно, вбачаючи в них лишень од­номанітні дні — чи тому, що там справді яскравих спога­дів бракувало, чи тому, що спогади ці становлять прита­манний привілей старечих літ, заступаючи тоді надії, а чи навмисне, може, затьмарював їх, щоб палкіше прагнути в прийдешнє, — тільки усвідомлював тепер минуле, як бліду й важку путь плаями на крутизну, що привела його до урвища між шпилями, до прірви, що він мусив або пере­скочити її, на дно ризикуючи шугнути, або ж вертати в невеселі долини, звідки був вийшов. Край цієї кручі стоючи, він почував страшну зумовленість життя, що поли­шає людині так мало вибору; йому здаватись починало, що й власна його путь, теж загальному законові підляга­ючи, була назнаменована давно заздалегідь, і ті широкі шляхи, що він ніби собі обирав, насправді були вузькими стежками, де він простував наосліп.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”