Значення
-
Верхня частина димарів, печей або інших споруд, що призначена для покращення тяги та захисту від попадання опадів всередину; димарний ковпак.
-
Захисний металевий, пластмасовий або інший чохол, що накриває верхню частину чого-небудь (наприклад, стовпа, антени, фігури).
-
У техніці — деталь, кришка або кожух, що закриває верхній торець циліндра, валу або іншого вузла машини, механізму.
-
У переносному значенні — таємний нагляд, спостереження, оточення (розмовне, зазвичай у виразах: «накрити ковпаком», «ходити під ковпаком»).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ковпак, р. ковпака, д. ковпакові, з. ковпак, о. ковпаком, м. ковпакові, к. ковпаку
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘ковпак’ походить, найімовірніше, від тюркського ‘kalpak’ (капелюх, шапка), що через посередництво інших мов (наприклад, половецької) потрапило в українську. Воно означає конусоподібний головний убір або накриття, схоже на ковпак. Це запозичення, яке закріпилося в мові ще за часів Київської Русі.