Словник Української Мови
Буква
1. Головний убір, зазвичай з полями, що захищає від сонця, дощу або холоду, а також є елементом костюма.
2. У техніці — верхня частина або покрив деяких механізмів, приладів, споруд (наприклад, димарний капелюх, капелюх гриба).
3. У ботаніці — верхня розширена частина плодового тіла гриба у вигляді шапки, що містить гіменофор (наприклад, у боровика, мухомора).
Приклад 1:
Вклавши всього себе в удар правої ноги, я тільки встиг побачити, як це непутяще тіло шубовснуло за борт і миттю пішло на дно, зоставивши по собі лише трикутний капелюх, який ще певний час носило водами каналу від стін одного палацу до іншого. — Тут тобі й смерть!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Дядя Варфоломiй приїхав, скинув пальто й капелюх, поговорив iз Стефаном i сiв на кровать. Тодi вiдхиляє ковдру й лоскоче п’ятку Демової ноги.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
Тодi Вольський хутко повернувся, взяв iз столу капелюх i вийшов. Один момент у кiмнатi було тихо, а потiм Вiвдя зiскочила з лiжка i, як ранений звiр, завила в повiтря: — Сво-лоч!
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”